Політичні репресії змусили його виїхати до Петербурга, де продовжив навчання на юридичному факультеті університету. Активно співробітничав в українській студентській громаді і петроградському центрі українських соціал-демократів. Наприкінці 1916 р.— на початку 1917 р. редагував газету « Наше життя »— орган Петроградського комітету УСДРП.
У квітні 1917 р. від петроградської української громади делегований до УЦР. Працював в редакції « Робітничої газети »— центральному органі УСДРП. У вересні 1917 р. делегований Центральною Радою на Демократичну нараду в Петрограді.
У 1919 р., розійшовшись із лінією ЦК УСДРП щодо ставлення до більшовицької влади, виїхав до Німеччини, де розпочав створення т. зв. української комуністичної групи, був одним із редакторів газети « Новий мир ». У 20-х рр. працював заступником завідувача прес-бюро Наркомату закордонних справ, референтом повпредства УССР у Польщі, редактором українсько-американського видавництва у Берліні « Космос ». С. Вікул підтримував контакти із КПЗУ як член закордонного бюро допомоги та один із редакторів часопису « Наша правда ». У 1928 р. повернувся в Україну, працював членом колегії ЦСУ УССР, заступником директора Інституту марксизму-ленінізму. З 1930 р. перейшов на видавничу роботу.
5. У. 1933 р. його було заарештовано й звинувачено в участі « у контрреволюційній націоналістичній організації » та шпигунській діяльності на користь Німеччини, а 25. ІХ. 1933 р. засуджено до 10 років позбавлення волі. Ув’ язнення відбував у таборі на Соловках. Без попереднього слідства 9. Х. 1937 р. органами ДПУ був засуджений до страти.
ріЛ ІН СЬКИ Й Олександр Валер’ янович( 4. IX. 1872, м. Сестрорецьк— ■^ІО. ХІІ. 1928, Подебради)— громадський діяч, інженер, учений; один із засновників Центральної Ради; директор департаменту професійної освіти Генерального секретарства( Міністерства) освіти.
Народився в родині українського шляхтича. Середню освіту здобув у реальній школі( Варшава), вищу— на механічному факультеті Харківського технологічного інституту, який закінчив 1897 р. Належав до української студентської громади, працював у Харківському товаристві письменності. У 1897— 1905 pp. служив начальником технічного відділу служби тяги у Харкові. 1905 р. виїхав до Берліна, де протягом року студіював спеціальний курс у Шарлоттенбурзькому політехнічному інституті, працював інженером у швейцарській фірмі. Його інженерні проекти були зреалізовані в життя у Давосі, Цюриху, Берліні, Каїрі та інших містах.
Від 1907 р. мешкав у Києві, де здійснив кілька проектів опалення університету, готелю « Прага », багатьох комерційних банків. У 1908 р. його було обрано доцентом Київського політехнічного інституту. Належав до української громади, був членом Українського наукового товариства, де активно працював над розробленням української технічної термінології в термінологічній комісії.
Разом із дружиною, українською письменницею і громадською діячкою В. О’ Коннор-Вілінською, був членом київської громади ТУП, входив до ради товариства. О. Вілінський був одним із організаторів та викладачем Товариства поширення середньої технічної освіти, яке опікувалось незаможною, але талано
75