витою молоддю. З цією метою заснував приватну школу, якою керував до революції. У 1913 р. увійшов до складу редколегії часопису « Сяйво » та фактично видавав його власним коштом. Чимало сил і коштів витратило подружжя Вілінських на культурно-освітню діяльність Українського клубу, товариства « Просвіта », товариства « Юг », заснованого під час війни для допомоги біженцям і виселенцям з Галичини, та на інші громадські заходи української інтелігенції. У 1916 р. О. Вілінського призначили інженером, а згодом і директором майстерень Всеросійського союзу міст у Києві.
Разом із групою науково-технічної інтелігенції та діячів кооперації 7. ІІІ. 1917 р. він заснував Українське технічно-агрономічне товариство « Праця », від якого й був делегований до складу УЦР. Рада ТУП, до якої належав і О. Вілінський, 8. III. 1917 р. підписала відозву « До українського громадянства » із закликом творити нове життя, підтримати революційний уряд, організовувати національний фонд, створювати національну пресу, культурно-освітні заклади тощо. Як відпоручник Звенигородського повіту О. Вілінський був рекомендований Центральною Радою 13. ІІІ. 1917 р. до виконавчого комітету Ради об’ єднаних громадських організацій Київщини.
Належав до тих членів УЦР, які внаслідок свого ліберально-демократичного світогляду скептично ставилися до масового захоплення соціалістичними й радикальними ідеями, а тому відійшли на другий план діяльності УЦР. О. Вілінський— чесний, відданий українській справі інтелігент— самовіддано працював на освітянській ниві, але не був підготовлений до публічної політичної діяльності. Тому він, як і більшість його однодумців, протягом 1917— 1918 рр. займався, на перший погляд, мало помітною копіткою буденною працею в державному апараті. Очолив 5. XII. 1917 р. департамент професійної освіти Генерального секретарства освіти. Під час більшовицької окупації Києва був заарештований як директор майстерень, якого робітники хоч і поважали, але під впливом більшовицької пропаганди вважали за класового ворога, « пригноблювача робітничого класу ». Разом із дружиною був засуджений до розстрілу, якого їм вдалося уникнути. До повернення українських військ у Київ вони були змушені переховуватись.
Під час гетьманування П. Скоропадського О. Вілінський продовжував працю у Міністерстві освіти. Одержав 15. Х. 1918 р. призначення на посаду генерального консула в Цюриху і виїхав до Швейцарії. Після ліквідації консульства переселився до Відня. Отримавши запрошення викладати в Український господарській академії в Подебрадах, 1923 р. переїхав до Чехії. Був обраний 23. VI. 1923 р. доцентом академії та керівником кафедри прикладної механіки, з 1925 р.— професор і проректор названого вузу.
Автор багатьох наукових праць українською, російською і німецькою мовами.
ООЛОШИН( Волошинов) Олександр Федорович( псевд.: Журба, Олек- ■^сандр Хведорович; 24. ХІ. 1855, Бобринець Херсонської губ.— 12.1.1933, Одеса)— громадський і земський діяч; один із організаторів Центральної Ради.
Народився в селянській сім’ ї. Закінчив 1873 р. Херсонську вчительську семінарію, вчителював у сільській школі. У 1884 р. працював товаришем статистика в Єлисаветградському статистичному бюро. За революційну діяльність був заарештований, після звільнення перебував під наглядом поліції. У 1885 р. вступив на
76