із цивільного права. У 1898 р. вступив до РСДРП. Після закінчення університету в 1902 р. був заарештований за революційну діяльність та висланий із Києва. Повернувшись 1905 р. в Україну, співробітничав в газетах « Киевское слово », « Киевские отклики », « Киевский голос », « Киевская мысль ». Протягом 1910— 1918 pp. K. Василенко був членом редколегії та помічником редактора газети « Киевская мысль ». Багато років очолював київський обласний комітет РСДРП( меншовиків), яким був делегований до Центральної Ради та репрезентував його в Малій Раді.
Формуючи новий склад Генерального Секретаріату, 17. VIII. 1917 р. Д. Дорошенко запропонував К. Василенкові посаду генерального секретаря без портфеля. Проте меншовики відмовились від участі у формуванні секретаріату. І все-таки 12. IX. 1917 р. К. Василенко був запрошений, а 29. IX. 1917 р. затверджений Малою Радою на посаді генерального секретаря праці. Працював також у непостійних комісіях, які створював секретаріат для розв’ язання нагальних питань, зокрема для усунення продовольчої кризи у зв’ язку із загальною політикою. Генеральний Секретаріат у меморандумі Тимчасовому урядові 13. ХІ. 1917 р. висловився проти призначення К. Василенка комісаром Києва без порозуміння із секретаріатом і не визнавав такого призначення. У січні 1918 р. К. Василенко вийшов із РСДРП( меншовиків) і відійшов від політичної діяльності. У 1922— 1923 рр. був постійним співробітником Комісії звичаєвого права ВУАН.
У 1923 р. К. Василенка було заарештовано у сфальсифікованій справі « Київського обласного центру дій ». В ув’ язненні він працював діловодом центральної амбулаторії при лікарні виправних трудових установ м. Києва( 1925— 1929), на засланні— рахівником колгоспу( 1930— 1931) та міжрайонної контори « Союзм’ ясо »( 1931— 1932), головним бухгалтером бучанських цегелень( з 1933 р.).
У 1937 р. його заарештовано вдруге і 1938 р. розстріляно. За іншими даними, К. Василенка розстріляно у Вінниці 1941 р.
ОАСИЛЕНКО Микола Прокопович( 2. II. 1866, с. Есмань Глухівського ■^пов. Чернігівської губ.— З. Х. 1935, Київ)— громадсько-державний і педагогічний діяч, історик держави і права, дійсний член і президент ВУАН; член Центральної Ради, голова Ради Міністрів, міністр закордонних справ і народної освіти Української Держави.
Народився в сім’ ї дрібного службовця. Після закінчення прогімназії в Глухові та Полтавської гімназії навчався на історично-філологічному факультеті Дерптського університету. 1890 р. захистив наукову працю « Критичний огляд літератури із історії земських соборів » і одержав звання кандидата російської історії. У Києві вдосконалював фахові знання, відвідуючи лекції професорів університету В. Антоновича, В. Іконникова, О. Лазаревського та ін., друкував наукові статті у журналі « Киевская старина ». У 1893— 1894 рр. з’ явились перші грунтовні наукові праці М. Василенка, зокрема монографія « Сервітути і сервітутне питання у Південно-Західному краї ». З 1890-х рр. працював в Історичному товаристві Нестора-літописця( з 1919 р.— голова товариства), в Архіві давніх актів, був співредактором часопису « Киевская старина ». Працював викладачем історії у київських гімназіях, протягом 1903— 1905 рр.— в Київському губернському статистичному комітеті. Був членом Київської старої громади, інших громадських
71