і культурних товариств. У 1905— 1907 pp. редагував газету « Киевские отклики », був симпатиком Революції 1905 р.
За нелегальний збір коштів на допомогу робітникам Києва і Петербурга, підтримку повстання саперів 1905 р. в Києві, зв’ язки із революційними діячами, публікацію в « Киевских откликах » статей « антидержавного » змісту М. Василенко був засуджений до року тюремного ув’ язнення, яке відбув у « Крестах » в Петербурзі. Під час перебування у в’ язниці він вивчав право та екстерном склав іспити на юридичному факультеті Одеського університету. І хоча 1909 p. М. Василенка було обрано приват-доцентом Київського університету, а 1910 р. надано науковий ступінь магістра права, через « політичну неблагонадійність » царська адміністрація заборонила йому викладати у вищих навчальних закладах. Він працював товаришем присяжного повіреного Одеської судової палати.
М. Василенко був членом ТУП, а 1910 р. вступив до російської партії кадетів, яка, згоджуючись на українську мову в школах, суді, церкві, виступала проти автономії України, обстоювала збереження єдиної, неподільної Росії. Належність до кадетської партії позначилась на стосунках М. Василенка з діячами українського національно-визвольного руху в 1917 р.
Після Лютневої революції із ініціативи М. Грушевського М. Василенка було запрошено до Центральної Ради на посаду заступника голови. Та діяльної участі в роботі Ради він не брав. 24.111.1917 р. Тимчасовий уряд призначив М. Василенка куратором Київської шкільної округи, a 19. VII1.1917 р.— товаришем міністра освіти Тимчасового уряду. Він був прихильником еволюційного шляху формування української системи народної освіти, що не відповідало політиці українізації освіти, виробленій І і II Всеукраїнськими учительськими з’ їздами та здійснюваній Генеральним секретарством освіти. Це спричинилося до непорозумінь та гострої критики його дій на посаді куратора Київської шкільної округи із боку Центральної Ради.
Після більшовицького перевороту М. Василенко повернувся з Петрограда в Україну. Як згадувала Н. Полонська-Василенко, він « цілком віддався науково-педагогічній діяльності, був обраний професором в кількох вищих школах Києва », читав історію України та історію українського права на Вищих жіночих курсах, в Українському народному університеті, брав участь у виданні часопису « Южная копейка ». У січні 1918 р. був обраний членом колегії Генерального суду У HP.
3. V. 1918 р. М. Василенко був призначений гетьманом П. Скоропадським виконувачем обов’ язків голови Ради Міністрів Української Держави. На крайовому з’ їзді партії кадетів( 8— 14. V. 1918) увійшов до складу головного комітету партії. У своєму виступі наголосив на потребі створення самостійної партійної організації в Україні. Протягом 3— 20. V. 1918 р. тимчасово виконував обов’ язки міністра закордонних справ Української Держави, а також з 3. V. 1918 р.— міністра освіти. 8. VII. 1918 р. очолив створений гетьманом П. Скоропадським Державний Сенат, 9. VII. 1918 р. увійшов до складу комісії для розроблення проекту Української академії наук. Як міністр освіти М. Василенко доклав багато зусиль до створення У АН, українських університетів у Києві й Кам’ янці- Подільському, багатьох середніх шкіл, національних культурно-мистецьких закладів.
Разом із іншими міністрами-кадетами М. Василенко підписав 17. Х. 1918 р. « Записку в справі зовнішньої політики України », подану гетьманові П. Скоропадському. У ній зазначалось, що Україна повинна тісно пов’ язувати свої інтереси із інтересами інших держав, які виникли на терені колишньої Росії.
72