СТОЙКО Василь Сидорович ( 12 . IV . 1893 , с . Малин , тепер місто Житомирської обл . — 1938 ) — громадсько-політичний діяч , ученийлітературознавець ; член Центральної і Малої Рад .
Народився в сім ’ ї учителя . Закінчив 1911 р . Луцьку гімназію . Під час навчання був виключений з гімназії за революційну діяльність та участь у політичних організаціях ( 1907 ). Через переслідування поліції В . Бойко був змушений 1911 р . виїхати до Петербурга , де вступив на металургійний відділ Політехнічного інституту , брав участь у студентських революційних організаціях , зокрема в Міжнаціональному бюро студентських громад Петербурга . Через рік повернувся до Києва і 1912 р . вступив на історично-філологічний факультет Київського університету , який закінчив 1917 р . Був членом київської організації ТУП , одним із організаторів українського студентського руху в Києві . Належав до УРДП , а із 1917 р . — до УПСФ , входив до складу ЦК партії . Як випускник університету був членом Головної студентської ради та Київського губвиконкому Ради об ’ єднаних громадських організацій .
У квітні 1917 р . на Всеукраїнському національному конгресі В . Бойка обрали членом Центральної Ради від студентства , на Перших Загальних зборах Центральної Ради ( 8 . IV . 1917 ) — до Комітету УЦР та секретарем Ради , згодом — членом Малої Ради від УПСФ . Протягом травня — липня 1917 р . був обраний до створених Центральною Радою комісій : організаційної і військової ( V , 1917 ); з розроблення статуту автономії України та до ревізійної комісії ( VI , 1917 ); з вироблення наказів Генеральному Секретаріатові з військових питань . У серпні 1917 р . В . Бойко був обраний членом української делегації на З ’ їзді поневолених народів Росії в Києві . Його діяльна вдача проявилась у роботі Головної комісії в справах виборів до Українських Установчих зборів та редагуванні її друкованого органу — « Вістей головної комісії ». Він написав і видав декілька брошур про вибори до волосних і повітових народних рад , про земства й народні управи .
Після гетьманського перевороту відійшов від політичної діяльності . З 1918 р . викладав у вузах Києва , був дійсним членом Комісії У АН для видавання пам ’ яток нового українського письменства , редактором « Книгоспілки ». З 1924 р . — завідувач харківського педтехнікуму , викладач харківських вузів .
Висланий із України в 30-х рр ., був професором Уральського педагогічного інституту . Репресований .
Наукові праці з історії й теорії літератури , зокрема « Марко Вовчок : Історично-літературний начерк », « Життя і літературна творчість Г . Квітки-Основ ’ яненка » ( 1918 ), « В . Стефаник . Оповідання ( Нариси із життя селянської бідноти )» ( 1919 ), а також праці з питань методології літературознавства та мистецтвознавства .
рАСИЛЕНКО Костянтин Прокопович ( 2.1 V . 1877 , Київ — 1941 , Вінни-
■ " ^ця ) — політичний діяч , журналіст , публіцист ; член Центральної і Малої Рад , генеральний секретар праці , комісар Києва від Тимчасового уряду .
Народився в сім ’ ї дрібного службовця . Брат М . Василенка — відомого громадськодержавного і педагогічного діяча , українського історика держави і права . Вищу освіту здобув на юридичному факультеті Київського університету , спеціалізувався
70