СТОЙКО Василь Сидорович( 12. IV. 1893, с. Малин, тепер місто Житомирської обл.— 1938)— громадсько-політичний діяч, ученийлітературознавець; член Центральної і Малої Рад.
Народився в сім’ ї учителя. Закінчив 1911 р. Луцьку гімназію. Під час навчання був виключений з гімназії за революційну діяльність та участь у політичних організаціях( 1907). Через переслідування поліції В. Бойко був змушений 1911 р. виїхати до Петербурга, де вступив на металургійний відділ Політехнічного інституту, брав участь у студентських революційних організаціях, зокрема в Міжнаціональному бюро студентських громад Петербурга. Через рік повернувся до Києва і 1912 р. вступив на історично-філологічний факультет Київського університету, який закінчив 1917 р. Був членом київської організації ТУП, одним із організаторів українського студентського руху в Києві. Належав до УРДП, а із 1917 р.— до УПСФ, входив до складу ЦК партії. Як випускник університету був членом Головної студентської ради та Київського губвиконкому Ради об’ єднаних громадських організацій.
У квітні 1917 р. на Всеукраїнському національному конгресі В. Бойка обрали членом Центральної Ради від студентства, на Перших Загальних зборах Центральної Ради( 8. IV. 1917)— до Комітету УЦР та секретарем Ради, згодом— членом Малої Ради від УПСФ. Протягом травня— липня 1917 р. був обраний до створених Центральною Радою комісій: організаційної і військової( V, 1917); з розроблення статуту автономії України та до ревізійної комісії( VI, 1917); з вироблення наказів Генеральному Секретаріатові з військових питань. У серпні 1917 р. В. Бойко був обраний членом української делегації на З’ їзді поневолених народів Росії в Києві. Його діяльна вдача проявилась у роботі Головної комісії в справах виборів до Українських Установчих зборів та редагуванні її друкованого органу— « Вістей головної комісії ». Він написав і видав декілька брошур про вибори до волосних і повітових народних рад, про земства й народні управи.
Після гетьманського перевороту відійшов від політичної діяльності. З 1918 р. викладав у вузах Києва, був дійсним членом Комісії У АН для видавання пам’ яток нового українського письменства, редактором « Книгоспілки ». З 1924 р.— завідувач харківського педтехнікуму, викладач харківських вузів.
Висланий із України в 30-х рр., був професором Уральського педагогічного інституту. Репресований.
Наукові праці з історії й теорії літератури, зокрема « Марко Вовчок: Історично-літературний начерк », « Життя і літературна творчість Г. Квітки-Основ’ яненка »( 1918), « В. Стефаник. Оповідання( Нариси із життя селянської бідноти)»( 1919), а також праці з питань методології літературознавства та мистецтвознавства.
рАСИЛЕНКО Костянтин Прокопович( 2.1 V. 1877, Київ— 1941, Вінни-
■ " ^ця)— політичний діяч, журналіст, публіцист; член Центральної і Малої Рад, генеральний секретар праці, комісар Києва від Тимчасового уряду.
Народився в сім’ ї дрібного службовця. Брат М. Василенка— відомого громадськодержавного і педагогічного діяча, українського історика держави і права. Вищу освіту здобув на юридичному факультеті Київського університету, спеціалізувався
70