Не менш успішною була й політична кар’ єра М. Біляшівського. На виборах до І Державної Думи( 1906) він одержав мандат від Київщини і, за словами С. Єфремова, « зайняв у Думі місце серед членів конституційно-демократичної партії, але не був правовірним « кадетом ». Газета « Громадська думка » писала: « Наукова і громадська діяльність Миколи Федотовича була присвячена рідному краєві. Будучи свідомим і із роду українцем, М. Ф. буде обстоювати в Думі українську школу, суд, автономію України ». І так було насправді. Увійшовши до української фракції в 1 Державній Думі, М. Біляшівський був обраний членом президії фракції разом із І. Шрагом, В. Шеметом, П. Чижевським. Він входив також до фракції автономістів-федералістів. О. Лотоцький у своїх спогадах писав про М. Біляшівського: « Як людина високої інтелігенції, був він дуже корисний у фракції, де переважав контингент селянський, що потребував інтелігентного проводу ». Він друкувався в тижневику української фракції « Украинский вестник », що виходив російською мовою, і в газеті « Рідна справа— Думські вісті », яку видавала українська фракція в II Державній Думі.
У 1914 р. М. Біляшівський став членом комітету Всеросійського союзу міст Південно-Західного фронту. Був призначений Російською академією наук до Галичини і Буковини уповноваженим з охорони пам’ яток культури. С. Єфремов згадував, що на цій посаді « Біляшівський багато праці положив на те, щоб полегшити долю тим, кого війна позбавила звичних умов праці, та й самого існування ». Пам’ яткою цієї його роботи лишилося видання « Народне мистецтво Галичини й Буковини »( 1919), в якому автор не лише знайомить Наддніпрянську Україну із мистецтвом Західної України, а й розповідає у вступній статті про трагедію, яку пережили українці під час окупації царською армією земель Галичини і Буковини, про допомогу населенню діячами Всеросійського союзу міст і, врешті-решт, про збирання пам’ яток культури та студії в царині народного мистецтва.
На Всеукраїнському національному конгресі( 6— 8. IV. 1917) М. Біляшівського було обрано членом Центральної Ради від Київської губернії( територіальне представництво). Він був членом УПСР.
1 жовтня 1917 р. М. Біляшівський був призначений головою відділу охорони пам’ яток старовини й мистецтва. На цій посаді у 1917— 1918 рр. розробив плани вивчення та розвитку народних промислів, проект закону про охорону історичнокультурної спадщини України( Див.: Біляшівський М. Справа українського мистецтва.— Шлях.— 1918.— Ч. 1). Уперше в Україні комітет охорони пам’ яток запровадив реєстрацію всіх наявних архітектурних пам’ яток. Були розроблені заходи для реставрації Андріївської церкви і Софійського собору, що постраждали під час обстрілу Києва військом М. Муравйова в січні 1918 р. М. Біляшівський підготував цикл лекцій « Музеї та їх науково-просвітнє значення », а 1918 р. видав брошуру « Наші національні скарби ». Був одним із фундаторів Українського національного театру, Українського етнографічного товариства, входив до складу організаційного комітету для створення Української академії мистецтв( з 1918 р.— її почесний член). У 1919 р. М. Біляшівського було обрано дійсним членом( академіком) УАН. Він очолював в академії Кафедру археології та Етнографічну комісію.
Похований у Каневі.
69