У науковому доробку В. Біднова— дослідження із історії церкви та освіти в Україні, Запорізької Січі, історіографічні розвідки, біографічні нариси тощо. Видатніша наукова праця— « Православная церковь в Польше и Литве »( 1908).
ІГ ІЛЯШІВСЬКИЙ Микола Федотович( 12. X. 1867, Умань— 21. IV. 1926, ■^Київ)— громадський діяч, учений-археолог, мистецтвознавець, дійсний член ВУАН; член Центральної Ради, голова комітету охорони пам’ яток старовини Генерального секретарства( міністерства) освіти УНР.
Народився в сім’ ї священика. У 1885 р. закінчив 2-у Київську гімназію. Вищу освіту здобув на юридичних факультетах Київського та Новоросійського університетів. Ще за студентських років під керівництвом В. Антоновича брав участь в археологічних експедиціях. Археологія, етнографія, народне мистецтво стали об’ єктами його наукових студій. У 1891— 1892 рр. М. Біляшівський організував розкопки літописного міста Роденя на Княжій горі біля Канева. Академік О. Новицький зазначав, що « для феодальної Київщини Родня по захованості своїй мала таке ж значення, як Ольвія для торговельних держав класичного світу ». Після закінчення юридичного факультету( 1891) та піврічної роботи в суді М. Біляшівський назавжди відмовився від судової кар’ єри. У 1892 р. він слухав лекції з антропології та первісної культури, остеології та геології на природничому факультеті Московського університету. Деякий час служив у Московському архіві, а згодом працював завідувачем архіву фінансового управління Царства Польського при Варшавській казенній палаті. Повернувшись до Києва, працював бібліотекарем в Політехнічному інституті. 1902 р. став директором Київського міського художньо-промислового і наукового музею, заснованого за його участю. На цій посаді залишався до 1923 р.
М. Біляшівський досліджував археологічні пам’ ятки на території України від доби неоліту до раннього середньовіччя. Загальнонаціонального значення набуло його багаторічне обстеження традиційної побутової культури і професійного мистецтва України XV— XX ст. Він зібрав та записав велику кількість народних пісень, загадок, прислів’ їв, переказів, легенд, вертепів тощо; уклав українськоросійські діалектні словники волинських говірок; розшукував й збирав рукописи та мистецьку спадщину Т. Шевченка. Учений був одним із найбільших популяризаторів української культури та організатором музейних закладів. Зокрема, в 1890-х рр. в Городку біля Рівного разом із Ф. Штейнгелем створив перший історично-етнографічний музей Волині. Багато сил він віддавав Київському міському художньо-промисловому і науковому музею, де під його орудою не припинявся процес збирання, комплектування й вивчення експонатів, а також влаштовувались виставки народних промислів( 1906, 1911, 1912, 1923).
Запрошений 1888 р. редакцією журналу « Киевская старина » до співробітництва, М. Біляшівський редагував збірник-додаток до журналу. Протягом 1899— 1905 рр. власними силами видавав і редагував перший в Україні спеціалізований науковий журнал « Археологическая летопись Юга России », був членом багатьох наукових товариств, зокрема Історичного товариства Нестора-літописця, Московського археологічного та нумізматичного, Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові, Українського наукового товариства в Києві. Його науковий доробок обіймає близько 70 наукових розвідок і 300 повідомлень, рецензій, заміток тощо.
68