Д. Драгомирецьким, А. Річицьким, М. Ткаченком, М. Мазуренком створив УСДРП( незалежних), а 22— 25.1.1920 р. у Вінниці на установчому з’ їзді— Українську комуністичну партію. Програма УКП поєднувала комуністичні ідеї із гаслом самостійної України, відмежовувалась від більшовиків і проголошувала, що новостворена партія цілеспрямовано рухатиметься в бік західноєвропейського робітничого руху. М. Авдієнко був обраний секретарем ЦК УКП.
Після саморозпуску партії IV з’ їздом УКП( 1— 4.111.1925) М. Авдієнко був прийнятий до КП( б) У. Працював керівником ЦСУ УССР. У 30-х роках був репресований.
Подальша доля невідома.
А НТОНОВИЧ Дмитро Володимирович( псевд.: Муха, Войналович, ' ^Ш ельменко; 2. ХІ. 1877, Київ— 12. X. 1945, Прага)— громадськополітичний діяч, історик мистецтва; один із засновників Центральної Ради, товариш голови УЦР, генеральний секретар( міністр) морських справ УНР.
Народився в сім’ ї видатного українського історика, археолога і етнографа, керівника Київської старої громади В. Антоновича. Навчався на історично-філологічних факультетах Київського і Харківського університетів. Вивчав історію італійського мистецтва та його впливи в Україні. За студентських років захопився революційним рухом, був одним із організаторів студентських революційних громад. Разом із М. Русовим, Д. Познанським, Л. Мацієвичем, Ю. Коллардом, П. Андрієвським, О. Коваленком заснував у Харкові 29.1.1900 р. Революційну українську партію, лідером якої був обраний. Зі спогадів члена харківської громади Б. Мартоса Д. Антонович того часу постає людиною великих здібностей, із надзвичайною пам’ яттю й величезною енергією. Окрім організаційних функцій виконував обов’ язки одного із ідеологів РУП. Йому належить авторство однієї із перших пропагандистських брошур партії « Дядько Дмитро », доволі популярної серед українських селян. То був авторизований переклад брошури Польської партії соціалістичної « Отець Симон », в якій йшлося про російську грабіжницьку податкову систему. Д. Антонович був організатором та головним редактором друкованого органу РУП— часопису « Гасло », який видавався 1902— 1903 рр. у Чернівцях на його кошти та нелегально завозився до підросійської України. Згодом редагував також рупівські видання « Селянин » та « Воля ».
Д. Антоновичу належала ініціатива ухвалення РУП програмного гасла « Рух— усе, мета— ніщо ». В передовій статті першого числа « Гасла » говорилося: « Ми дуже непевно розуміємося і замало цікавимося тим, що звичайно розуміється як « мета соціалізму ». Ся мета, щоб вона не виявляла, є для нас нічим, рух усім. Під словом « рух » ми розуміємо і загальний розвій суспільства, себто соціалістичний поступ, і політичну та економічну агітацію, й організацію задля здійснення того поступу ».
З кінця 1902 р.— член Закордонного комітету РУП. Улітку 1903 р., під час спроби провезти нелегальну партійну пропагандистську літературу, був разом із В. Винниченком заарештований на російсько-австрійському кордоні. Після сплати грошового штрафу випущений із ув’ язнення. У грудні 1904 р. брав участь у другому з’ їзді РУП, який закінчився організаційним розколом партії. Причиною розколу стала суперечка: чи бути РУП самостійною українською партією, чи
63