Причини поразок армії УНР наприкінці 1919 р. аж ніяк не залежали від особливостей характеру С. Петлюри, а від загальної внутрішньої й зовнішньополітичної ситуації. Це змусило Головного Отамана активно шукати союзників у боротьбі з більшовиками. Його погляди звертаються до Польщі. Отож 5. ХІІ. 1919 р. уряд УНР визнав за доцільне від’ їзд С. Петлюри до Варшави. 21— 24. IV. 1920 р. між урядами УНР і Польщі були підписані політична та воєнна конвенції. За Польщею визнавалося право на західноукраїнські землі. У обмін на це визнання українська сторона отримала військову підтримку у боротьбі із більшовиками. Варшавський договір спричинив зливу звинувачень на адресу С. Петлюри із боку українських політичних сил. Військовий похід українських і польських сил видався невдалим. У листопаді 1920 р. уряд УНР та вцілілі військові частини остаточно залишили власну землю і перейшли на територію Польщі.
С. Петлюра перебував у Польщі напівлегально. У зв’ язку з настійливими вимогами більшовицьких органів до польської влади видати Петлюру він наприкінці 1923 р. виїхав до Угорщини, згодом перебрався до Австрії, а з кінця 1924 р. жив у Парижі. На початку 1925 р. С. Петлюра започаткував видання тижневика « Тризуб ».
25^. 1926 р. на паризькій вулиці був убитий найманцем НКВС С. Шварцбартом. Похований на кладовищі Монпарнас.
Д ВДІЄНКО Михайло Овер’ янович( 1892—?)— громадсько-політичний * \ ц ія ч, один із лідерів українського націонал-комунізму; член Центральної та Малої Рад, Всеукраїнської ради військових депутатів.
Мобілізований до російської армії, М. Авдієнко служив писарем управління Петроградського розвантажувального батальйону. Як діяч українського соціал-демократичного центру в Петрограді, був одним з організаторів національного руху в столичному гарнізоні. Очолив військовий виступ Волинського полку, який був сформований здебільшого з українців. Його приклад наслідував Семенівський полк. Ці події й започаткували Лютневу революцію. М. Авдієнко належав до організаторів української маніфестації в Петрограді( 12.111.1917), в якій взяло участь близько 20 тис. чоловік. Українською громадою Петрограда він разом із О. Шульгиним був делегований до Петроградської ради робітничих і солдатських депутатів.
М. Авдієнко брав участь у роботі Всеукраїнського національного конгресу і був обраний до його президії. М. Гру шевський у своїх спогадах згадував про « визначний виступ » М. Авдієнка на конгресі. Був членом Центральної Ради і Всеукраїнської ради військових депутатів, до якої обраний на І Всеукраїнському військовому з’ їзді. Від фракції УСДРП 28. IV. 1917 р. був делегований до Малої Ради. На виборах до органів міського самоврядування в липні 1917 р. М. Авдієнка обрано гласним Київської міської думи.
Як член ЦК УСДРП М. Авдієнко готував антигетьманський виступ і входив до ревкому, який керував повстанням у Києві. Разом із М. Галаганом був членом військово-оперативного штабу. М. Галаган характеризував М. Авдієнка як людину « експансивну », яка « метеором літала усюди » та була в центрі політичних подій у Києві.
На VI з’ їзді УСДРП( 10— 12.1.1919) М. Авдієнко був одним із найактивніших членів лівого крила партії. Унаслідок розколу, який стався на з’ їзді, разом із
62