Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник Diiachi_Ukrainskoi_Tsentralnoi_Rady_Biohrafichnyi_ | Page 62
ідеї, глибокою вірою, переконанням в остаточну перемогу ідеї української держав
ності, тобто харизматичний лідер. Саме таким і був Симон Петлюра.
Питання про харизматичність С. Петлюри залишається нерозробленим ук
раїнською історіографією. Маємо цілу низку фактів, які свідчать про сильну
особистість Головного Отамана. Скажімо, в грудні 1917 р., не одержавши
підтримки голови Центральної Ради та голови Генерального Секретаріату у
формуванні сердюцьких дивізій як ядра майбутньої української армії, С. Петлюра
подав у відставку з посади генерального секретаря, відійшов від діяльності уряду
УНР, отже, не мав моральної відповідальності за поразку воєнної кампанії взимку
1918 р. До того ж створений ним Гайдамацький кіш Слобідської України показав
себе однією із найбоєздатніших частин. У січні 1918 р. соціал-демократ С. Пет
люра бере на себе керівництво придушенням більшовицького повстання в Києві.
У травні 1918 р. як голова Київського губернського земства та Всеукраїнського
союзу земств С. Петлюра мав мужність публічно висловити німецькому послові в
Україні барону Мумму протест із приводу масових арештів та переслідувань, які
здійснювались гетьманською й окупаційною владами проти громадського активу.
Політична активність спричинилася влітку 1918 р. до арешту й тюремного
ув’язнення С. Петлюри, але, щойно залишивши камеру, він взявся до підготовки
повстання, проголосив себе Головним Отаманом.
у Про оптимізм і віру С. Петлюри говорено не один раз, та майже завжди
мемуаристи, мов змовившись, одразу ж наголошують на вмінні Петлюри передати
свою віру та оптимізм навколишнім, не тільки легко спілкуватися з малознайо
мими людьми, насамперед солдатами і старшинами, на передовій, але й надихну
ти їх до переможного бою. Це цілком очевидна риса харизматика, як і вміння
простотою мови, одягу і такого іншого дати навколишнім можливість впізнати
себе в лідері, а відтак ще більше довіритися йому. С. Петлюра досконало володів
цим мистецтвом. Точніше буде сказати, що таке вміння було його іманентною
особливістю. «Він майже весь час проводив на фронті і дуже часто сам, без жодної
охорони, їздив на позицію, де підбадьорював вояків своїми простими, повними
глибокої віри в перемогу розмовами із ними, — згадував В. Прохода. —
Незважаючи на дуже несприятливу ситуацію на фронті, Петлюра на всіх робив
враження якоїсь веселої бадьорості. Побачивши батька Петлюру, той вояк, що
може перед хвилиною тяжко нарікав на свої страждання, зразу ж про них забував.
Здавалося, що вони вже минули і що знесилений організм набрався свіжих сил
для нових переживань... Петлюра був вождь, зв’язаний з духом нації, з її землею.
Він відчував те, чого не могли передбачити інші політики. Характерною рисою
його вдачі був творчий оптимізм. Він бачив лише майбутню Україну, боротись за
яку закликав до останньої краплі крові».
У спогадах сучасників та соратників можна знайти немало згадок і про те, що
Петлюра був надзвичайно лагідною, людяною і толерантною людиною. Ці загалом
чудові людські якості негативно позначались на його харизмі. Найвдалішу
синтетичну характеристику С. Петлюри подибуємо в М. Ковалевського, який
добре знав Головного Отамана. «Симон Петлюра мав усі дані, щоб стати
провідником нації, — писав М. Ковалевський. — Однак йому бракувало того
великого масштабу, який відзначав революційну вдачу великого гетьмана Богда
на. Йому бракувало того широкого степового розмаху і безоглядності, з якою наші
великі гетьмани не раз ішли на кров і руїну для осягнення вищої мети. Він
занадто був перейнятий новочасним гуманізмом, щоб піти слідами гетьманів. І в
цьому, може, полягала трагедія Симона Петлюри. Цю безоглядність, яка завжди
в’яжеться з жорстокістю, виявили наші історичні вороги і їх ватажки».
61