комісарів, чи воює він, чи ні, тільки тоді можна зважитись на такі рішучі засоби боротьби ». На тому самому засіданні Генерального Секретаріату було ухвалено негайно послати ультиматум РНК із вимогою припинити війну, а разом із тим обрано особливий Комітет оборони України, до складу якого увійшли С. Петлюра, М. Порш та В. Єщенко.
Генеральний Секретаріат 18. ХІІ. 1917 р. був поінформований головою щодо заяви С. Петлюри про відставку із посади генерального секретаря. Відставку було прийнято. Причини її в джерелах та літературі залишилися недостатньо з’ ясованими. Правдоподібно, що С. Петлюра вдався до відставки тому, що не мав достатньої підтримки із боку голови Генерального Секретаріату.
Після відставки С. Петлюра виїхав на Лівобережжя, де створив Український гайдамацький кіш Слобідської України, до складу якого входила українська молодь. Кіш, який поділявся на чорних та червоних гайдамаків, став однією з найбоєздатніших українських частин. Він разом з Січовими Стрільцями відіграв головну роль у придушенні січневого більшовицького виступу на заводі « Арсенал ».
С. Петлюра негативно поставився до запрошення Центральною Радою німецьких та австрійських військ в Україну, тому участі в роботі УЦР навесні 1918 р. не брав. Проте він розумів, що незважаючи на те, чи було б зроблено запрошення, чи ні, німці все одно взяли б під свій контроль Україну.
У квітні 1918 р. С. Петлюра дав згоду балотуватися на голову Київського губернського земства та був обраний не лише головою губернського земства, а й Всеукраїнського союзу земств. На чолі українських земців він послідовно перебував в опозиції стосовно режиму П. Скоропадського. Отож 27. VII. 1918 р. С. Петлюра був заарештований і звинувачений у підготовці антиурядового заколоту. З-під арешту звільнився 13. ХІ. 1918 р. Того самого дня діячами Українського національного союзу, що об’ єднав опозиційні режимові гетьмана П. Скоропадського політичні партії та громадські організації, була таємно створена Директорія— орган для підготовки і керівництва антигетьманським повстанням в Україні. За традиціями 1917 р. в основу її створення був покладений принцип міжпартійного представництва. Очолив Директорію В. Винниченко, а до складу її увійшли С. Петлюра, Ф. Швець, П. Андрієвський, А. Макаренко.
На платформі антигетьманського повстання як єдиного об’ єднавчого гасла створилася широка політична коаліція, яка й прийшла до влади у грудні 1918 р. Але швидко виявилося, що така коаліція не має не лише спільного плану, а й принципового бачення державотворчого процесу в УНР.
Не додала ясності справі і державна нарада, скликана Директорією 16 січня 1919 р. в Києві. Цікаву характеристику їй дав І. Мазепа: « З членів Директорії різко проти більшовиків висловився Петлюра. Швець говорив невиразно. Винниченко, як завжди, імпровізував і не мав ясного погляду на справу ». Той самий І. Мазепа свідчив, що в січні 1919 р. ніхто не знав, якою є політика Директорії. Саме тому на київській державній нараді представники корпусу Січових Стрільців запропонували встановити замість Директорії військову диктатуру у складі тріумвірату— С. Петлюри, Є. Коновальця та А. Мельника. Підтримки така пропозиція не мала.
Тим часом ситуація в Україні ускладнювалась зовнішньополітичними обставинами, висадкою в південних портах військових контингентів Антанти та наступом із півночі військ більшовицької Росії. Внаслідок таких обставин на початку лютого настала цілковита криза української політичної системи. Широка коаліція виявилася нежиттєздатною. Уряд В. Чехівського пішов у відставку. За ним із політичної арени зійшли чільні політичні діячі УНР М. Грушевський, В.
58