публічним політиком, а його ім’ я— одним із символів українського національновизвольного руху. « Перший раз я почув Симона Петлюру як промовця до військових мас на Першому військовому з’ їзді,— згадував В. Кедровський.— Враження від промови Петлюри лишилося колосальне. У кожному його слові чулася щирість, якась захоплююча задушевність та глибока віра в перемогу тих ідей, які він проголошував. Тоді ж, в тому захопленні, із яким з’ їзд слухав промовця, а потім в тому зриві овацій та окликах « Слава », якими було вкрито промову його, відразу було видно, що одиноким вождем українського вояцтва є Симон Петлюра ».
На військовому з’ їзді С. Петлюра був обраний до складу Українського генерального військового комітету, став його головою. А вже 9 травня 1917 р. С. Петлюра вперше брав участь у роботі Центральної Ради, обговорював на Третіх Загальних зборах питання відрядження до Тимчасового уряду української делегації. Політична воля С. Петлюри, його організаційні здібності, відданість українській справі виразно виявилися в процесі підготовки і проведення II Всеукраїнського військового з’ їзду( 5— 10. VI). З’ їзд відбувся всупереч забороні військового міністра Росії О. Керенського. На з’ їзді С. Петлюра виступив з доповіддю про структуру і завдання УГВК. Трохи згодом, 15. VI. 1917 р., він був обраний Комітетом Центральної Ради до складу Генерального Секретаріату, в якому посів місце генерального секретаря військових справ. Як і в УГВК, так і в Генеральному секретарстві військових справ головним завданням С. Петлюри була українізація військових частин. Вона здійснювалася надзвичайно повільно, натрапляючи повсякчас на перепони в російському міністерстві. На початку вересня 1917 р. С. Петлюра на чолі української делегації прибув до ставки верховного головнокомандуючого російської армії. Внаслідок переговорів з О. Керенським було досягнуто домовленості про українізацію 15 піхотних дивізій. Проте здійснити українізацію в повному обсязі не вдалось.
Військова діяльність С. Петлюри активізувалась у листопаді 1917 р. Після падіння Тимчасового уряду він знову обійняв посаду генерального секретаря військових справ *. С. Петлюра прагнув не допустити остаточного розвалу армії, анархії в її лавах, вживав заходів для забезпечення фронту військовим спорядженням, продовольством, налагоджував контакти з командувачами Південно- Західного та Румунського фронтів, організував штаб при Генеральному секретарстві військових справ. Уповноважений урядом УНР, С. Петлюра 11. XI. 1917 р. звернувся до всіх українців на фронті « з проханням і приказом твердо стояти в цей небезпечний час на сторожі фронту і порядку,... не допускати братання і перемир’ я ». С. Петлюра виступив ініціатором об’ єднання Румунського та Південно-Західного фронтів у єдиний Український фронт і водночас підготував план роззброєння пробільшовицьких частин в Києві та на решті території України. Водночас із турботами про збереження боєздатності старої армії та її реорганізацію він багато зусиль докладав до оборони України від більшовицької агресії, неодноразово інформував Генеральний Секретаріат про зростання більшовицької небезпеки. На засіданні 15. ХІІ. 1917 р. С. Петлюра звернувся до українського уряду із вимогою остаточно визначитись, « чи воюємо ми, чи ні » з більшовиками. Генеральні секретарі В. Єщенко і М. Шаповал підтримали С. Петлюру, тоді як В. Винниченко вважав, що « раніше треба запитати Совіта народних
« Тимчасовою інструкцією Генеральному Секретаріатові Тимчасового уряду », ухваленою 4. VIII. 1917 р., посада генерального секретаря із військових справ скасовувалася, як і ряд інших секретарств. Центральна Рада поновила ці секретарства 1. XI. 1917 р.
57