гадають, що Петлюра— видатний редактор, патріот, громадський діяч тощо. Це все правда, але не ціла правда. Петлюра— безмірно вищий за те, що про нього думають. Він— з породи вождів, людина із того тіста, що колись, у старовину, закладали династії, а за нашого демократичного часу стають національними героями... Буде він вождем народу українського. Така його доля »,— так характеризував С. Петлюру академік Ф. Корш.
Отже, на час Першої світової війни в світогляді С. Петлюри сталися великі зрушення в бік національного. Національно-визвольна боротьба стає його політичним кредо, а в характері виявляються ознаки сильної особистості. Належало тільки чекати сприятливих обставин, за яких нагромаджений потенціал міг бути повністю використаний.
Редагований С. Петлюрою та О. Саліковським журнал « Украинская жизнь » під час Першої світової війни був чи не єдиним, щоправда російськомовним, українським виданням. На початку війни С. Петлюра опублікував у ньому власноруч написану декларацію « Война и украинцы », в якій відкинув думку про австрійську орієнтацію українців, висловив упевненість, що українці « виконають обов’ язок громадян Росії в цей важкий час до кінця », водночас закликавши військових і державних чиновників Росії толерантно поставитись до українського населення Австро-Угорщини. Як згадував Д. Дорошенко, « Петлюра аргументував потребу такої декларації про лояльність тим, що в цей історичний момент, коли відбувається немов « примирення » російського громадянства із своїм урядом і робиться немов перегляд усіх народностей імперії, мовчанка українців може служити скріпленням того погляду, наче вони або не існують зовсім, або що для них в межах російської державности не може бути місця. А такий останній висновок мав би, між іншим, дуже лихі практичні наслідки для українського життя під теперішню хвилю ».
Зовсім інші міркування із приводу декларації мала Рада ТУП. Вона дійшла висновку, що українці повинні зайняти стосовно воюючих сторін нейтральну позицію, а отже, засудила лояльний виступ Петлюри.
У 1916 р. С. Петлюра був мобілізований, перебував на Західному фронті, де обіймав посаду заступника уповноваженого Союзу земств.
Для такого типу людей, як С. Петлюра, не могло бути благодатнішого часу за революційний. Падіння самодержавства, революційно-демократичні зміни в країні застали С. Петлюру на фронті. У квітні 1917 р. він виступив ініціатором та організатором проведення в Мінську українського з’ їзду Західного фронту. З’ їзд створив Українську фронтову раду, а її головою обрав С. Петлюру.
Важливою подією у політичній кар’ єрі С. Петлюри став І Всеукраїнський військовий з’ їзд( 5— 8. V. 1917) у Києві. С. Петлюра був однією із провідних постатей з’ їзду, входив до його президії, головував на декількох засіданнях, виголосив низку промов, запропонував найважливіші резолюції. Українські соціал-демократи вміло використали С. Петлюру в боротьбі із самостійником М. Міхновським за вплив на солдатські маси. Українські соціал-демократи намагалися втримати учасників з’ їзду в межах лояльності до Тимчасового уряду та водночас спрямувати з’ їзд на підтримку гасла автономії України. Найкраще із цим завданням упорався С. Петлюра. « У своїх талановитих промовах Петлюра відкинув демагогію про шкідливість творення українських військових частин, але разом із тим заспокоїв і палких на той час прихильників негайного творення свого війська без жодного порозуміння із росіянами »,— засвідчив В. Прохода.
Якщо до весни 1917 р. С. Петлюра був відомий у вузькому колі партійної, революційної інтелігенції, то від часу І Всеукраїнського військового з’ їзду став
56