був одним із співзасновників Київського Іонівського скиту, помер ієромонахом. Якщо згадати, що з родини Петлюр вийшов майбутній патріарх УАПЦ Мстислав Скрипник( син сестри Симона Петлюри Мар’ яни), то неважко збагнути, що в ній тісно переплелися та поріднилися козацька й православна традиції, які становили основу української народної культури. Життя сім’ ї було пронизане цією культурою. Українська мова, казка, пісня, одяг, страви, свята, звичаї становили ту духовно-побутову атмосферу, в якій виростали діти. Українська стихія виходила далеко за межі родинного гнізда, панувала в передмісті і в самій Полтаві. На відміну від українських великих промислових центрів, помітно зрусифікованих, Полтава зберігала українське обличчя. Тут, як відзначав відомий історик В. Січинський, « навіть у часи найлютішої російської неволі збереглася народна свідомість, передовсім у зовнішніх виявах та етнографічних ознаках, і коли інші міста Придніпровської України протягом XIX століття швидко обмоскалювалися,— Полтава гідно боронилася проти чужих впливів... Полтавська хата, полтавський одяг, полтавська вишивка, полтавські страви, полтавські мистецькі вироби, все вважалося за найкращі, найчистіші, найбільш українські ». Мабуть, невипадково Полтава й Полтавщина дали українській політиці, науці, культурі і літературі стількох видатних діячів.
Діти Василя Петлюри не могли похвалитися сімейними статками, але пишалися своїм козацьким родоводом, були завзятими шанувальниками народної пісні, любов до якої прищепила їм мати.
Із особливою силою співочий талант Петлюри розкрився в Полтавській духовній семінарії, до якої він вступив 1895 р., попередньо отримавши початкову освіту чи то в церковнопарафіяльній школі, чи то в земському училищі.
Незважаючи на русифікаторську політику— основу імперської освітньої системи, Полтавська бурса перебувала під впливом української культури. Пояснювалось це контингентом її учнів, здебільшого вихідців із Полтавщини, а також симпатіями до української культури окремих викладачів. Зокрема, вчитель церковного співу І. Ризенко сприяв поширенню українофільства. Завдяки йому учнівський хор семінарії виконував безліч українських пісень. Петлюра був одним із найактивніших учасників учнівського хору, він не лише співав, але й грав на скрипці, а в старших класах намагався диригувати. Із хором була пов’ язана історія його виключення із семінарії. До Полтави 1901 р. приїхав видатний український композитор М. Лисенко. С. Петлюра, навчаючись тоді у випускному класі, запросив його від імені групи семінаристів послухати, як вони співають заборонену Лисенкову кантату « Б’ ють пороги ». Коли про запрошення довідався ректор І. Пічета, між ним, М. Лисенком та С. Петлюрою стався інцидент, внаслідок якого Петлюра був виключений з семінарії з « вовчим білетом », який перекреслював будь-які можливості продовження освіти в Росії.
Чому ж таким суворим і не відповідним провині було рішення ректора? Думається, то була нагода позбутися учня, який на той час уславився не лише співочою, а й політичною діяльністю. Як згадував П. Капельгородський, у старших класах С. Петлюра « був найактивнішим із семінарських крамольників », « провідником українського руху », і до того ж належав до таємної соціал-демократичної організації. То була полтавська громада РУП. За жандармськими даними, до неї належало понад два десятки семінаристів, серед яких С. Петлюра був помітною постаттю. Саме політична діяльність і була головною причиною виключення з семінарії, та ще й із « вовчим білетом ». До такого висновку спонукають і спогади В. Короліва-Старого. Він згадував, що перед виключенням із С. Петлюрою мав розмову ректор семінарії— архієрей Іларіон, який вихваляв учневі
51