Лютневу революцію 1917 р. С. Єфремов сприйняв як шанс для українців змінити свою історичну долю. Він був одним із ініціаторів створення Української Центральної Ради, хоча до її складу був обраний лише на Всеукраїнському національному конгресі як заступник голови. На з’ їзді Товариства українських поступовців( 25— 26. III. 1917) виступив зі звітною доповіддю, в якій зробив історичний огляд діяльності товариства, та був обраний головою Союзу українських автономістів-федералістів( нова назва ТУП). Дещо пізніше, 6— 7. ІУ. 1917 р., нарада Української радикально-демократичної партії ухвалила відновити діяльність партії, тимчасово керуватись старою програмою та створила ЦК УРДП, до якого увійшов С. Єфремов. Згодом, 27. VI. 1917 р., партія змінила свою назву на Українську партію соціалістів-федералістів. Головою партії було обрано С. Єфремова. У програмі УПСФ відзначалося, що партія є водночас і українською, і соціалістичною. Вона прагнула якомога тісніше поєднати національний і соціалістичний принципи, будувати свою діяльність на обстоюванні інтересів як окремо взятої особистості, так і нації. Україну програма УПСФ визначала як окремий штат федеративної демократичної Росії. С. Єфремов узяв безпосередню участь у розробленні програми.
На Перших Загальних зборах УЦР 8. ІУ. 1917 р. С. Єфремов був обраний до складу Комітету УЦР— виконавчого органу Ради. Його обрали 1. У. 1917 р. до військової комісії УЦР, а 20. V. 1917 р.— до складу комісії для підготовки статуту автономії України. У складі делегації Центральної Ради С. Єфремов 13. У. 1917 р. виїхав до Петрограда на переговори із Тимчасовим урядом. Його прізвище значилося на доповідній записці української делегації Тимчасовому уряду, в якій були сформульовані вимоги УЦР. С. Єфремов написав серію репортажів « З-над невських берегів » про перебування української делегації в Петрограді та опублікував їх у « Новій раді ». Після повернення до Києва брав участь в обговоренні тексту проекту І Універсалу, заперечував проти зайвої гостроти формулювань у ньому, викладених В. Винниченком. Комітет УЦР 15. VI. 1917 р. обрав С. Єфремова до першого складу Генерального Секретаріату. Як знавцеві національного питання йому було запропоноване секретарство міжнаціональних справ. Пробув С. Єфремов на цій посаді зовсім недовго. Остання участь його в засіданні Генерального Секретаріату засвідчена протоколом від 29. VI. 1917 р. На II Універсалі УЦР, підписаному генеральними секретарями 3. VII. 1917 р., підпису С. Єфремова немає. Формально він залишався членом Президії УЦР, входив від неї до Малої Ради, проте активної участі в діяльності УЦР з липня 1917 р. не брав. Причини відходу С. Єфремова від керівництва УЦР недостатньо з’ ясовані. Очевидно, їх треба шукати у загальній незгоді поступової української інтелігенції із курсом, який здійснювала УЦР під керівництвом М. Грушевського, а також у складних особистих стосунках С. Єфремова із головою Ради.
С. Єфремов зосередився почасти ца партійній роботі, а головним чином— на публіцистичній діяльності, виступаючи на сторінках « Нової ради ». Цю газету, яка видавалася 1917— 1919 рр., неможливо уявити без С. Єфремова. За підрахунками І. Гирича, С. Єфремовим було опубліковано в « Новій раді » 926 великих і малих матеріалів з найактуальніших проблем часу. Майже до кожного числа газети він готував поточну інформацію, писав одну або дві передовиці, до яких часто додавалися аналітичні й публіцистичні матеріали. Провідною темою його публіцистики 1917 р. було українське життя у всіх його проявах. С. Єфремов послідовно захищав українські інтереси, критикував централізаторську політику Тимчасового уряду, давав відсіч українофобським та чорносотенним виступам російськомовної преси.
48