Лютневу революцію 1917 р . С . Єфремов сприйняв як шанс для українців змінити свою історичну долю . Він був одним із ініціаторів створення Української Центральної Ради , хоча до її складу був обраний лише на Всеукраїнському національному конгресі як заступник голови . На з ’ їзді Товариства українських поступовців ( 25 — 26 . III . 1917 ) виступив зі звітною доповіддю , в якій зробив історичний огляд діяльності товариства , та був обраний головою Союзу українських автономістів-федералістів ( нова назва ТУП ). Дещо пізніше , 6 — 7 . ІУ . 1917 р ., нарада Української радикально-демократичної партії ухвалила відновити діяльність партії , тимчасово керуватись старою програмою та створила ЦК УРДП , до якого увійшов С . Єфремов . Згодом , 27 . VI . 1917 р ., партія змінила свою назву на Українську партію соціалістів-федералістів . Головою партії було обрано С . Єфремова . У програмі УПСФ відзначалося , що партія є водночас і українською , і соціалістичною . Вона прагнула якомога тісніше поєднати національний і соціалістичний принципи , будувати свою діяльність на обстоюванні інтересів як окремо взятої особистості , так і нації . Україну програма УПСФ визначала як окремий штат федеративної демократичної Росії . С . Єфремов узяв безпосередню участь у розробленні програми .
На Перших Загальних зборах УЦР 8 . ІУ . 1917 р . С . Єфремов був обраний до складу Комітету УЦР — виконавчого органу Ради . Його обрали 1 . У . 1917 р . до військової комісії УЦР , а 20 . V . 1917 р . — до складу комісії для підготовки статуту автономії України . У складі делегації Центральної Ради С . Єфремов 13 . У . 1917 р . виїхав до Петрограда на переговори із Тимчасовим урядом . Його прізвище значилося на доповідній записці української делегації Тимчасовому уряду , в якій були сформульовані вимоги УЦР . С . Єфремов написав серію репортажів « З-над невських берегів » про перебування української делегації в Петрограді та опублікував їх у « Новій раді ». Після повернення до Києва брав участь в обговоренні тексту проекту І Універсалу , заперечував проти зайвої гостроти формулювань у ньому , викладених В . Винниченком . Комітет УЦР 15 . VI . 1917 р . обрав С . Єфремова до першого складу Генерального Секретаріату . Як знавцеві національного питання йому було запропоноване секретарство міжнаціональних справ . Пробув С . Єфремов на цій посаді зовсім недовго . Остання участь його в засіданні Генерального Секретаріату засвідчена протоколом від 29 . VI . 1917 р . На II Універсалі УЦР , підписаному генеральними секретарями 3 . VII . 1917 р ., підпису С . Єфремова немає . Формально він залишався членом Президії УЦР , входив від неї до Малої Ради , проте активної участі в діяльності УЦР з липня 1917 р . не брав . Причини відходу С . Єфремова від керівництва УЦР недостатньо з ’ ясовані . Очевидно , їх треба шукати у загальній незгоді поступової української інтелігенції із курсом , який здійснювала УЦР під керівництвом М . Грушевського , а також у складних особистих стосунках С . Єфремова із головою Ради .
С . Єфремов зосередився почасти ца партійній роботі , а головним чином — на публіцистичній діяльності , виступаючи на сторінках « Нової ради ». Цю газету , яка видавалася 1917 — 1919 рр ., неможливо уявити без С . Єфремова . За підрахунками І . Гирича , С . Єфремовим було опубліковано в « Новій раді » 926 великих і малих матеріалів з найактуальніших проблем часу . Майже до кожного числа газети він готував поточну інформацію , писав одну або дві передовиці , до яких часто додавалися аналітичні й публіцистичні матеріали . Провідною темою його публіцистики 1917 р . було українське життя у всіх його проявах . С . Єфремов послідовно захищав українські інтереси , критикував централізаторську політику Тимчасового уряду , давав відсіч українофобським та чорносотенним виступам російськомовної преси .
48