котрі краще й повніше відгукуються на його суттєві інтереси в економічній галузі... За умов, коли б представництво економічних інтересів українського народу і керівництво ним перейшло цілком у чужі руки, довелося б поставити хрест на українському народі як самоусвідомлюючій себе нації ». Можна припустити, що названа праця свідчила про світоглядну еволюцію С. Єфремова, як і чималої частини поступової української інтелігенції, в бік соціалізму. Ця еволюція тривала до 1917 р. Одним із її етапів можна вважати співпрацю С. Єфремова під час Першої світової війни із нелегальною газетою українських есерів « Боротьба », його участь у підготовці проекту « Програми партії українських с.-р.». Остаточно вона завершилася створенням Української партії соціалістів-федералістів.
Водночас С. Єфремов залишався на традиційних національно-культурницьких позиціях, виступав за поступовість і поміркованість політичних методів боротьби, їх легальність, уникнення конфліктів із владою. Логічним наслідком такої тактики стало відновлення 1908 р. діяльності Всеукраїнської загальної організації під назвою Товариство українських поступовців. С. Єфремов був одним із керівників ТУП.
Під час Першої світової війни, після того як царська влада заборонила видання « Ради », С. Єфремов потрапив у складне матеріальне становище. Щоб якось зводити кінці з кінцями, йому довелося писати до часописів: петербурзького « Голос минувшего », московського « Украинская жизнь ».
До світової війни С. Єфремов, як і більшість його однодумців з Товариства українських поступовців, ставився з осудом і водночас займав нейтральну позицію стосовно воюючих сторін. Одначе з розвитком воєнних дій позиція його почала змінюватись, що виявилось у підготовленій ним від імені ТУП декларації « Наша позиція » та оприлюдненій наприкінці 1916 р. У декларації говорилося, що війна для українського народу перетворилась на національну трагедію. Українці були роз’ єднані двома ворогуючими сторонами, а їхня територія стала одним із театрів кривавих воєнних дій. Особливе обурення Є. Єфремова викликала українофобська політика російської адміністрації в окупованій Галичині. « Війна для українського народу стала сущим упирем, що виссав усі життьові соки краю; важенна колісниця історії ще раз переїхала живе його тіло...,— говорилося у декларації.— Що ж дістав за це стражденний народ і знедолений край? Знищення всіх культурних вартостей— свідоме знищення; руйнування, знов же цілком свідоме, економічного добробуту, десятки тисяч ув’ язнених і засланих у сніги й тайги сибірські, сотні тисяч силоміццю зігнаних із рідних осель « біженців », безмежну низку репресій і заборон, знущання й насильство— ось що дає доволі промовисту відповідь на поставлене питання... Це особовий рахунок українського народу, що він дістав од російського правительства задовго ще до останніх подій, але під час війни надзвичайно збільшений і наново збагачений на факти того ж таки змісту ».
Є. Єфремов висловився за негайне припинення війни та демократизацію суспільного життя. Його політичне кредо: боротьба « за демократичну автономію України, гарантовану такою ж федерацією рівноправних народів ». 22.1.1917 р. Єфремов від імені ТУП звернувся із листом до президента США В. Вільсона, в якому палко підтримав ноту американського президента від 18. ХІІ. 1916 р. про принципи завершення війни і, зокрема, про реалізацію права націй на самовизначення. С. Єфремов висловив сподівання, « що грядущий слідом за великою війною час принесе справжній мир, нефальшовану волю й справедливість і мовчазним масам народнім, і всім— великим і малим— націям, і кожній поодинокій особі людській, і цілій загалом людськості ».
47