входив до керівного ядра УСДРП, яка постала замість реформованої РУП. 1908 р. приєднався до щойно створеного ТУП. Саме революційна політична діяльність змушувала В. Винниченка до нелегального чи напівлегального життя. Пізніше він згадував: « Будучи головою Центрального Комітету Соц.-Демократичної партії, я мав честь і радість тим голосом( голосом УСДРП.— Авт.) диригувати. Царський уряд це знав і його жандармерія ганялася за мною по всій Україні, і я мусив майже щотижня міняти фальшиві паспорти й місце проживання ».
У травні 1914 р. В. Винниченко під чужим ім’ ям в черговий раз повернувся із-за кордону в Україну. Він передбачав взяти участь у черговому з’ їзді УСДРП, що планувався на осінь 1914 р. та полагодити справи із виданням українською мовою власних творів. Цим планам не судилося здійснитися. їх обірвала Перша світова війна. Вона застала В. Винниченка у Катеринославі. Епізодично він мешкав у маєтку Є. Чикаленка, але здебільшого воєнне лихоліття переживав у Москві. Там активно співпрацював у журналі « Украинская жизнь »( всі україномовні видання на початку війни було заборонено), надрукував у ньому низку публіцистичних статей: « Открытое письмо к русским писателям », « В чем наша сила », « Непотухший огонь », « Лупайте сю скалу », « Птеродактили », « Несколько слов о нашей молодежи ». Належав також до співзасновників тижневика « Промінь », дозвіл на видання якого був отриманий 1916 р.
Ось що В. Винниченко занотував до свого записника 28.11.1917 р.: « З 24-го із Петербургу доходять найфантастичніші чутки. Фантастичність їх в тому, що це діється в Росії... Як завсіди, почалося із елементарного, приступного найширшому колові: із хліба, звичайного, чорного чи білого, хліба. Вийшли на вулицю жінки й почали вимагати засобів не померти з голоду ».
Як свідчать щоденникові записи, падіння самодержавства і Лютнева революція були для В. Винниченка приємними несподіванками. Як тільки революційна ситуація з’ ясувалася в загальних рисах, він поспішив в Україну. В. Винниченко залишив Москву 16 березня в переповненому вагоні київського потягу. 21 березня він був уже в Києві і одразу ж поринув у політичну діяльність: наступного дня виступив на зборах міської організації УСДРП, а далі заходився навколо проекту видання щоденного друкованого органу партії— « Робітничої газети ». Перше її число за редакцією В. Винниченка вийшло 30. ІІІ. 1917 р. На початку квітня він організував відновлювальну конференцію УСДРП, яка обрала його керівником ЦК партії.
Натомість 20 березня його кандидатура із причин, які не вдалося з’ ясувати, була провалена на кооптації до Центральної Ради. Проте вже на Всеукраїнському національному конгресі В. Винниченко— одна із ключових фігур, його обирають заступником голови УЦР, він входить до складу Комітету Центральної Ради. У другій половині травня В. Винниченко на чолі української делегації провадив переговори в Петрограді із представниками Тимчасового уряду та російської революційної громадськості про попередні умови надання Україні автономії.
Повернувшись до Києва, В. Винниченко інформував Четверті Загальні збори УЦР та Всеукраїнський селянський з’ їзд про негативне ставлення Петрограда до автономії. З огляду на те Центральна Рада вирішила звернутись до українського народу із закликом « приступити до негайного заложення фундаменту автономного ладу на Україні » і видати з такого приводу спеціальний універсал. Його автором став В. Винниченко. Як відбувалась підготовка тексту І Універсалу, згадував М. Грушевський: « Винниченко взявся зробити перший начерк, звичайно, дуже поміркований в національних домаганнях, сим разом унісся настроями хвилі і написав свій начерк в таких різких тонах, що присутній Єфремов рішуче
35