стати керівником вигаданої контрреволюційної організації « Український національний центр ». Тверда позиція вченого на завершальному етапі слідства, коли він рішуче відмежувався від попередніх вимушених свідчень та спростував версію існування « УНЦ », змусила керівництво ОДПУ відмовитися від проведення відкритого судового процесу на зразок справи « СВУ ». М. Грушевський був звільнений і залишений у московському вигнанні. Його колишні політичні соратники, співробітники та учні були репресовані позасудово. Дослідницькі установи, створені М. Грушевським в системі ВУАН, були ліквідовані.
М. Грушевський раптово помер після хірургічної операції з видалення карбункулу. Обставини його смерті й досі залишаються недостатньо з’ ясованими. Поховано вченого у Києві, на Байковому кладовищі.
рИННИЧЕНКО Володимир Кирилович( 16. VII. 1880, Єлисаветград—
■ " ^6.111.1951, Мужен, Франція)— видатний український письменник, політичний і державний діяч; заступник голови Центральної Ради, член Малої Ради, голова Генерального Секретаріату, голова Директорії У HP.
Народився в бідній селянській родині Кирила Васильовича та Явдохи Онуфріївни Винниченків у день святого рівноапостольного великого князя київського Володимира і був наречений на його честь. Певно, під час хрещення ніхто і не гадав, що новонародженому, як і його великому патронові, судилося стати одним із персоніфікованих символів української державності.
Рід Винниченків походив із Полтавщини, звідки пан Шишчанський виміняв сім’ ю діда майбутнього письменника Василя Винниченка та ще дві сім’ ї кріпаків за п’ ять мисливських собак. Жили Винниченки в селі Григорівці( Веселий Кут) Бешбайрацької волості Єлисаветградського повіту. Кирило Винниченко був п’ ятим сином у батьків, які мали сімох дітей. У метричному записі про народження Володимира батька названо селянином-власником, проте джерела не говорять, чим конкретно він володів. Відомо, що замолоду Кирило Винниченко був панським чабаном, згодом удвох з братом чумакував, але великих статків не нажив. Змушений був піти в прийми до вдови Явдохи Павленко, яка вже мала трьох дітей.
Дитинство Володимира Винниченка минуло в українській стихії, що увійшла в його єство як одне із найяскравіших вражень. У 1911 p., доволі намандрувавшись світами, вже цілком світоглядно сформований, В. Винниченко повернувся в Україну і захоплено записав у щоденникові: « Я в тому чудесному краї, повнім для мене загадок, страшно, болюче, солодко поетичнім, сповитім вінком пісень. Я з болем пригадую села над Дніпром, старовинні, затишні, де вулички, як коридорчики, а в коридорчиках пахне гноєм, коровами, кропом з городів, квітками від хат. У тих вуличках, у тих селах живуть поетичні люди, які співають, носять старовинну одежу і, патріархально-чисті, добродушні, чесні, всі говорять чистою українською мовою. У цей вечір я згадую вечір давній-давній, ах, який давній, наче доісторичний, наче з казки. Так само була тоді свіжість, вогкість, пахло сіном, шпоришем. Потім стало темно, гавкали собаки, хрумкали десь коні, з одчинених дверей хати пахло свіжоспеченим житнім хлібом і галушками... Потім я спав поруч із батьком під возом, на сіні, яке кололо часом шпичками в бік крізь ряденце. Гарно, затишно, любо до того під теплим сильним боком тата, що хотілося тоненько-тоненько, з захватом і щастям запищати ».
32