ухвалило не заперечувати « проти допущення проф . Грушевського в СРСР ». 28 листопада президія ВУЦВК затвердила охоронного листа вченому , де зазначалося , що ніяких переслідувань і звинувачень за його попередню політичну діяльність влада не допустить . Нарешті 31 грудня М . Грушевського було обрано академіком ВУАН . Шлях на Батьківщину був відкритий .
Він скористався зовнішньо сприятливими обставинами і в березні 1924 р . повернувся до Києва . У літературі можна натрапити на різні , аж до протилежних , думки про повернення М . Грушевського . Одні автори вважають , що він визнав совєтську владу і пішов на співробітництво із нею , інші говорять про таємні мрії й плани вченого розпочати боротьбу із більшовиками . Сам же М . Грушевський в автобіографії 1926 р . своє повернення пояснював так : « У березні 1924 р . вернувся на Радянську Україну , до Києва , сподіваючись повести інтенсивну наукову роботу в нових умовах на безпосередню користь українських робітничо-селянських мас та соціалістичного будівництва України . Дворічне перебування на радянській Україні вповні доказало можливість продуктивної наукової праці в сих умовах ».
М . Грушевський взявся до наукової праці одразу ж по приїзді . Він очолив спеціально створену для його роботи Кафедру історії українського народу в Історичній секції Історично-філологічного відділу ВУАН . Доволі швидко на кафедрі зібралися талановиті вчені — О . Гермайзе , Ф . Савченко , М . Ткаченко , С . Глушко , П . Гладківський та ін . Грушевський також очолив археографічну , культурно-історичну , історичної пісенності та порайонного розроблення історії України комісії Історичної секції , домігся відновлення журналу « Україна », керував підготовкою щорічника та « Записок Історично-філологічного відділу ». Водночас із науково-організаційною працею продовжував дослідницьку , зосередивши увагу головним чином на багатотомній « Історії України-Руси » та « Історії української літератури ».
Проте на науковій діяльності великого вченого не міг не позначитися конфлікт між ним та керівниками ВУАН С . Єфремовим й А . Кримським . Природа цього конфлікту в літературі до решти не з ’ ясована . На ній позначилися особисті якості видатних українських вчених , конфлікт М . Грушевського і С . Єфремова часів Центральної Ради , коли есефи не могли вибачити М . Грушевському його несподіваного переходу на есерівські позиції . Вони оцінювали той вчинок як політиканство , а самого М . Грушевського вважали одним із найголовніших провинників поразки УЦР .
Характер М . Грушевського , стиль його поведінки не сприяли згладжуванню суперечностей , а часом роздмухували вогонь . Совєтька влада прагнула реорганізувати ВУАН та встановити над нею комуністичний контроль . Конфлікт був їй на руку , вона його всіляко підтримувала і певний час робила ставку на М . Грушевського як майбутнього президента ВУАН . Це посилювало конфлікт та зрештою допомогло владі досягнути бажаного , а згодом розправитись і з С . Єфремовим , і з М . Грушевським .
У 1929 р . М . Грушевського обрали академіком АН СССР . То був останній акт демонстрації системою лояльного ставлення до вченого . Після судового процесу над « Спілкою визволення України », головною особою якої зробили С . Єфремова , влада взялася за М . Грушевського . Тим часом ще від 1926 р . його праці піддавалися демагогічній критиці . Ще раніше , з 20 березня 1924 р ., М . Грушевский перебував під наглядом ДПУ як неблагонадійний , віднесений « до групи української контрреволюції лівого зафарбування ». Органи ДПУ ретельно збирали « компромат » на вченого , плели навколо нього інтриги , логічним завершенням яких став арешт у березні 1931 р . За задумом слідчих ДПУ , М . Грушевський мав
31