Україна бачилася Грушевському високорозвиненою промисловою і сільськогосподарською країною із високим рівнем культури , освіти і науки . Він вважав нормальним прагнення « комфорту , порядку , достатності , забезпеченості свого життя », однак застерігав від того , щоб народ занадто оматеріалізувався , обміщанювався . « Щоб дати з України світові ще одну міщанську республіку , хоч би й демократичну , по правді , не варто було стільки труда й заходів , — писав голова УЦР . — Для того тільки , щоб підняти добробут нашого народу й дати йому кращу матеріальну культуру , шкода тої крові й жертв , котрі зроблено для визволення України ».
Чого ж прагнув М . Грушевський ? Він бачив Україну саме народною республікою і наполегливо захищав соціально-моральні вартості , задекларовані Центральною Радою , зокрема в III Універсалі . « Ті підстави соціального ладу , які досі поклало законодавство Центральної Ради , диктувалися не страхом перед більшовизмом , не бажанням додержати його кроку , не дати себе перегнати , як толкували різні поклонники старого буржуазного ладу , — вони клались на те , щоб справді дати підстави Нової України », — писав М . Грушевський .
Читання « На порозі Нової України » не може не спричинити змішаної реакції симпатії та подивування . Симпатій заслуговують мрії і гадки Грушевського , побудовані на винятковому революційному романтизмі , зверненні до позитивних і конструктивних суспільних цінностей , високих моральних якостей , на закликах до « патріотизму і пієтизму для своєї трудової держави ». Подивування виникає тому , що Грушевський-політик , який 1917 р . точно передбачив розвиток революції , у 1918 р . не міг збагнути , що романтичний етап революції вичерпався . Прихід більшовиків до влади в Росії , а згодом українсько-більшовицька війна свідчили , що революція вичерпала свої конструктивні можливості і вступила у фазу тотальної суспільної руйнації . Соціальні низи , за М . Грушевським , народ , який він так довго й послідовно вважав головним героєм історичного розвитку , виявився антигероєм і відмовився сповідувати будь-які суспільні , державні , моральні цінності . Він вороже зустрів прихід в Україну закликаних Центральною Радою німецьких та австро-угорських військ . Ті військові потуги згасили б хвилю охлократії та могли б відіграти роль стабілізаційного фактора , якби Центральна Рада перейшла від революційного романтизму до державного будівництва . Для цього їй відповідно до нових політичних реалій варто було змінити курс , вдатися до розширення своєї соціальної бази . Окремі спорадичні спроби перед тим поставали на засіданнях Малої Ради , але більшість її , в тому числі й сам М . Грушевський , не виявила бажання будь-що змінювати . Показовим із цього приводу був виступ М . Грушевського в день першої річниці створення Центральної Ради . Він заявив : « У своїй діяльності Центральна Рада завжди мала єдиний критерій , єдиний компас , це — інтереси трудящих мас , і які б не були помилки і невдачі наші , співробітники Центральної Ради можуть зо вдоволенням оглянутися на пройдену путь і сказати словом поета :
Ми не лукавили з тобою , Ми чесно йшли : у нас нема Зерна неправди за собою ...»
Віддавши перевагу власним принципам , чесності із собою перед політикою як мистецтвом реального , М . Грушевський змушений був наприкінці квітня 1918 р . звільнити місце біля державного керма . Зробив він це цілком гідно . Спроби повернутися до великої політики на початку 1919 р . виявилися невдалими .
28