державник поводився М. Грушевський і під час більшовицького повстання у Петрограді. Під його керівництвом УЦР перебрала владу в Україні до своїх рук. На Сьомих Загальних зборах Центральної Ради( ЗО жовтня) М. Грушевський виголосив доповідь про роботу конституційної комісії України, відзначивши, що найвищою суверенною владою Української республіки мають бути Українські Всенародні збори.
7 листопада М. Грушевський відкрив засідання Малої Ради промовою, в якій наголосив, що обставини моменту вимагають від українських політиків зміцнення влади, перетворення України на бастіон революції. « Для того щоби крайова власть стала справжньою фактичною властю,— виснував він,— під нею повинна бути міцна підвалина, і такою підвалиною може бути тільки проголошення Української Народної Республіки ».
Проголошення III Універсалом Української Народної Республіки в найстисліші терміни було підсилене ухваленими УЦР законами про вибори до Установчих зборів УНР, про виняткове право Центральної Ради видавати законодавчі акти УНР, про створення Генерального суду УНР. Такі заходи свідчили про інтенсивну державотворчу діяльність Центральної Ради та її голови.
Особливо показовою в цьому зв’ язку була публікація в грудні 1917 р. проекту Конституції УНР. Незважаючи на те що УНР вважалася складовою частиною Російської Федеративної Республіки, сувереном влади в ній оголошувався народ, який здійснював своє право на владу через Всенародні Українські збори. Всенародні збори визначали вищу виконавчу( Кабінет Міністрів) та судову( Генеральний суд) владу в Україні. Лише частка владних повноважень, застережених конституцією, передавалася федеральній владі. Територія України оголошувалась неподільною. Ніяка частина її не могла бути прилучена до іншої республіки або вилучена в окрему республіку без волі Української держави. Запроваджувалося громадянство України.
Вивчаючи політичну ситуацію, яка склалася в Росії та в Україні наприкінці 1917 р., можна із великим ступенем певності твердити, що Українські Установчі збори, якби зібралися 9 січня 1918 р., проголосили б Україну суверенною державою. Історія воліла, щоб цей акт схвалила Українська Центральна Рада.
Усього два місяці— в історичному масштабі блискавична мить— потрібно було Центральній Раді, щоб подолати відстань від III до IV Універсалу, відмовитись від утопійної ідеї порятунку силами України федеративної небільшовицької Росії та стати на шлях побудови незалежної Української держави. М. Грушевський був одним із творців IV Універсалу, був глибоко переконаний у потребі його схвалення негайно, не очікуючи установчих зборів. Проголошення незалежності України він тісно пов’ язував із форсуванням укладення мирного договору з країнами Четверного союзу та обороною України від більшовицького наступу.
Українсько-більшовицька війна початку 1918 р. спричинилася до суттєвої корекції політичного світогляду М. Грушевського, що засвідчило видання у березні того самого року брошури « На порозі Нової України ». Її автор випробовував себе у футурології та прагнув окреслити портрет майбутньої України. Він оголосив завершеною еру орієнтації на Москву, пропонував відродити притаманну Україні від часів Київської Русі та Галицько-Волинського князівства орієнтацію на захід. Водночас М. Грушевський закликав українців не забувати, що вони є « одним із найбільш орієнталізованих... західних народів », а тому « повинні не забувати, а розвивати і використовувати те корисне і цінне, що дала нам ся орієнтальна стихія ».
27