Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник Diiachi_Ukrainskoi_Tsentralnoi_Rady_Biohrafichnyi_ | Page 26

Після двох років вимушеного відриву від українського громадського життя
М. Грушевський в Москві поринає в активну громадсько-політичну діяльність. Він
відновлює роботу московської організації ТУП, бере участь у виданні журналу
«Украинская жизнь» та новоствореного «Променя», продовжує роботу над восьмим
томом «Історії України-Руси». Учений стає центральною фігурою українського
життя Москви, підтримує зв’язки з В. Винниченком, С. Петлюрою, О. Салі-
ковським, зустрічається з Д. Дорошенком, Л. Старицькою-Черняхівською, Є. Чи-
каленком іншими українськими діячами — як із ліберально-демократичними
тупівцями, так і радикальнішими соціал-демократами.
У 1916 р. М. Грушевському виповнилося 50 років. Він був у розквіті таланту
і сил. Заслання лише додало йому авторитету та ореолу національного провідника
в очах української інтелігенції. Тож закономірно в березні 1917 р., після падіння
царизму в Росії, М. Грушевський був заочно обраний головою щойно створеної
Української Центральної Ради. Перед його поверненням з Москви до Києва
(13 березня) УЦР не мала чіткої програми політичної діяльності та не поширю­
вала своєї компетенції за межі Києва. Приїзд М. Грушевського одразу ж змінив
характер її діяльності. Кипуча енергія голови позначилась на всіх ділянках роботи
УЦР, підготовці національної маніфестації, створенні української преси, залу­
ченні нових членів до УЦР, проведенні Всеукраїнського національного конгресу,
а особливо на формулюванні стратегічних гасел українського руху (національно-
територіальна автономія України в складі демократичної федеративної Росії) та на
послідовному й умілому втіленні їх у життя.
Всеукраїнський національний конгрес таємним голосуванням переобрав
М. Грушевського на посаду голови УЦР. На цій посаді він залишався від першого
до останнього дня діяльності Центральної Ради, тут йому не було альтернатив.
Обсяг організаційної роботи, здійсненої М. Гру шевським в Центральній Раді,
не може не вражати. Рада творилася його руками майже на порожньому місці. Він
мав дбати про її кадри, приміщення, фінанси, головувати на Загальних зборах
УЦР, провадити засідання Президії та Малої Ради. Завдання голови Центральної
Ради полягало не лише в тому, щоб забезпечити більш-менш толерантну
взаємодію найрізноманітніших політичних сил, що входили до складу Ради, але
й у тому, щоб рухати українську національну справу у визначеному напрямі.
Загалом М. Грушевському це вдалося. Він був головним конструктором політики
УЦР, мав великий вплив на її рішення, був ініціатором або співавтором
найголо вніших документів.
Водночас із організаційною роботою М. Грушевський виконував обов’язки
головного ідеолога УЦР. Протягом 1917 — на початку 1918 р. він не випускав
пера із рук, а керуючи засіданнями Ради, часто правив гранки власних статей.
Визнаючи народні маси головним чинником історичного процесу, М. Грушевський
так само розумів, як важко сконсолідувати в націю етнос, який упродовж життя
багатьох поколінь не мав національної школи, преси, розвинених політичних
інституцій. Отож публіцистика Грушевського мала просвітницький характер.
Упродовж 1917 р. він друкувався в «Новій раді», «Народній волі», опублікував
брошури «Хто такі українці і чого вони хочуть», «Україна і Росія», «Переяслівська
умова України із Москвою 1654 р.», «Проект української конституції», «Ук­
раїнська Центральна Рада та її Універсали», «Вільна Україна: статті із останніх
днів (березень-квітень 1917 р.)», «Якої ми хочемо автономії та федерації».
Використовуючи історичний матеріал чи звертаючись до ідей сьогодення, М. Гру­
шевський ненастанно наголошував на думці, покладеній в основу його історіо­
графічної концепції: українці — осібний народ зі своєю культурою, історією і
25