машина не забезпечує гармонійного розвитку суспільства, а лише пригноблює його,— писав М. Грушевський.
Як діяч ліберально-демократичного спрямування, він прагнув знайти конструктивний вихід із наявної ситуації, яку сам окреслив. На думку вченого, зберегти Росію можна лише шляхом її демократизації та федералізації.
Від революції 1905— 1907 pp., коли Росія пішла шляхом перетворення на конституційну монархію, а в Україні перестали діяти заборони Емського указу 1876 p., М. Грушевський намагався перенести свою діяльність до Києва. Тут 1906 р. почала виходити українська газета « Рада », одним із засновників якої він був, за його загальною редакцією 1907 р. почав друкуватися часопис « Україна »— спадкоємець « Киевской стариньї », а також було перенесено до Києва редакцію JIHB. У квітні того самого року відбулися перші установчі збори Українського наукового товариства в Києві, творцем і головою якого став М. Грушевський. У вересні 1908 p., коли в Росії запанувала столипінська реакція, а українські політичні партії фактично припинили свою діяльність, у Києві було створено нелегальне позапартійне українське громадське об’ єднання— Товариство українських поступовців( ТУП). Воно згуртувало найкращі сили української інтелігенції та до Лютневої революції 1917 р. залишалося поодинокою діючою українською організацією в Росії. М. Грушевський брав активну участь у роботі ТУП, входив до його керівного осередку.
Отже, на кінець першого десятиліття XX ст. М. Грушевський став найпомітнішим діячем українського руху, тією постаттю, навколо якої гуртувалися національні сили і на східних, і на західних українських землях. Унікальність особистості М. Грушевського, масштаб його праці відзначали діячі НТШ у « Науковому збірникові, присвяченому проф. М. Грушевському », виданому з нагоди десятиріччя його праці в Галичині. Про Грушевського як « духовного провід цю сучасного українства » писав в « Історії українського письменства » С. Єфремов. Залежно від того, як міцнів авторитет М. Грушевського серед українців, він ставав дедалі небезпечнішою і небажанішою особою в Росії та Австро-Угорщині водночас.
Улітку 1914 p., напередодні Першої світової війни, М. Грушевський опублікував у ЛНВ статтю « Сараєвська трагедія », де дуже критично охарактеризував політику вбитого у Сараєві ерцгерцога Франца-Фердинанда. Стаття спричинилася до конфіскації журналу на території Галичини, проти її автора було розпочато адміністративне розслідування.
Із початком війни перебування громадянина Росії, яким був Грушевський, на території Австро-Угорщини стало небезпечним. Через територію нейтральної Румунії Грушевський повернувся в листопаді 1914 р. до Києва, де через декілька днів був заарештований. Його ув’ язнення було передбачене ще наприкінці серпня 1914 p., коли начальник Київського губернського жандармського управління доповів крайовому генерал-губернатору, що М. Грушевський « є лідером і єдиним інтелектуальним натхненником Української національно-демократичної партії, що працює як в Галичині з Буковиною, так і в Росії... Робота його, крім наукової, з українізації інтелігенції, а через неї і мас, провадиться доволі успішно ». На думку жандарма, політичні погляди Грушевського « різко спрямовані проти Росії » і мають на меті « утворення суверенної української держави », тому з появою Грушевського в Росії його належить арештувати й відправити до адміністративного заслання.
Так і сталося. Після кількох місяців допитів та перебування в Лук’ янівській в’ язниці в березні 1915 р. Грушевського було вислано до Симбірська. Восени йому дозволили переїхати до Казані, а ще через рік— до Москви.
24