Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник Diiachi_Ukrainskoi_Tsentralnoi_Rady_Biohrafichnyi_ | Page 23

Україну, а власному народові — про його тисячолітнє історичне минуле. ЗО верес­
ня 1894 р., на першій вступній університетській лекції, М. Грушевський наголосив
на органічній єдності всіх періодів історії України, а головною її рушійною силою,
головним героєм назвав народ.
Так почалася золота двадцятилітня доба М. Грушевського у Львові. Свої
наукові зусилля він зосередив на двох головних ділянках: читанні лекцій в
університеті та праці в Науковому товаристві ім. Т. Шевченка (НТШ).
Сім семестрів підряд (1894—1897) М. Грушевський читав загальний курс
історії України (повторив його 1898—1901 рр.). У такий спосіб, готуючи лекції,
він, за власним визнанням, написав «скелет історії України». За той час навколо
нього згуртувалося коло студентів, з якого згодом вийшли відомі історики, вчені
школи Грушевського: І. Джиджора, М. Кордуба, І. Кревецький, І. Крип’якевич,
О. Терлецький, С. Томашівський.
Надзвичайно плідною для його діяльності та зросту як ученого була праця в
НТШ (засноване 1873 р. як літературне, а 1892 р. реорганізоване в наукове). У
1893 р., перебуваючи ще в Києві, М. Грушевський був обраний його членом,
опублікував у «Записках НТШ» кілька своїх розвідок. Із переїздом до Львова він
з головою поринув у діяльність товариства спочатку як директор Історично-
філософічної секції, потім як головний редактор «Записок НТШ». Він доклав
багато зусиль для перебудови товариства за взірцем західних академій наук, а з
1897 по 1913 р. його очолював. То була найплідніша пора в історії НТШ. Під
проводом М. Грушевського товариство видало понад 400 томів наукових публі­
кацій, вагому частку яких становили власні твори вченого. З-поміж них вирізня­
лася фундаментальністю багатотомна «Історія України-Руси», написання якої
вчений розпочав 1897 р. Новаторською та праця була не лише внаслідок
написання українською мовою. Її наскрізь пронизувала українська ідея. М. Гру­
шевський запропонував новий, особливий погляд на історію України, відкинувши
принцип українського фрагменту загальноросійської історії, нав’язаний істори­
ками Росії.
За основу історичної схеми М. Грушевський обрав самостійний розвиток
українського народу. Він заперечив наявність «общерусской» історії, як і «обще-
русской» чи давньоруської народності, засвідчивши, що Київська держава —
справа генія українського етносу, появу якого учений позначив IV ст. н. е. Так
само він відкинув будь-які претензії російської історіографії на давньоруську
історію, вказавши, що російська історія має шукати власне коріння у Володимир-
ському та Московському князівствах. Іншою прикметою історичної концепції
М. Грушевського було те, що в основу своєї розповіді він поклав не історію
держави, як то робила російська офіційна історіографія, а історію народу. Саме
народ — предмет його досліджень. Грушевський визнавав, що «був вихований в
строгих традиціях радикального українського народництва, яке вело свою ідеоло­
гію від кирило-мефодіївських братчиків і твердо стояло на тім, що в конфліктах
народу і власті вина лежить на стороні власті, бо інтерес трудового народу — се
найвищий закон всякої громадської організації, і коли в державі сьому трудовому
народу недобре, се його право порахуватися з нею».
Значення «Історії України-Руси» вийшло далеко за межі оригінальної інтелек­
туальної історіографічної концепції. Праця стала монументальним