Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник Diiachi_Ukrainskoi_Tsentralnoi_Rady_Biohrafichnyi_ | Page 201

думку, в житті суспільства набагато важливішу роль грають етичні й національні чинники, які дають змогу піднестися над соціальною ворожнечею.
На П’ ятих Загальних зборах УЦР був обраний головою комісії для скликання з’ їзду народів Росії, які домагаються федеративного устрою держави. На тих самих зборах брав активну участь в обговоренні статусу Генерального Секретаріату, дискутував із М. Ковалевським, виступив проти спроб конституювати Генеральний Секретаріат як уряд України, пропонував визнати його лише за виконавчий орган УЦР. « Створити свій уряд ми могли б тільки у тому випадку, якби у нас була самостійна українська держава або хоча б тактично здійснена федерація; але ми тепер тільки створюємо автономний лад і тому організувати свій уряд не можемо »,— доводив О. Шульгин. Створення уряду, на його думку, було неможливим із двох причин. Насамперед це було б насильством над національними меншинами, які не брали участі у формуванні Центральної Ради. По-друге, Генеральний Секретаріат не мав достатнього апарату для функціонування в урядовому режимі. Тому О. Шульгин вважав, що Генеральний Секретаріат повинен дістати статус « вищого революційного органу українського народу » з правом « вето » стосовно тих постанов Тимчасового уряду, які порушуватимуть права українського народу.
Був обраний 15. VI. 1917 р. заступником генерального секретаря міжнаціональних справ, а 15. VII. 1917 р. затверджений Малою Радою на посаді генерального секретаря охорони прав національних меншин. Улітку 1917 р. О. Шульгин, В. Винниченко та В. Садовський визначали характер діяльності Генерального Секретаріату. На засіданні Малої Ради 1. VIII. 1917 р. О. Шульгин доповідав про переговори делегації Генерального Секретаріату з Тимчасовим урядом і заявив, що Генеральний Секретаріат діятиме, не зважаючи на урядові зволікання із його затвердженням. На Шостих Загальних зборах УЦР виступив зі звітом про роботу Генерального секретарства охорони прав національних меншин. В обговоренні питання про ставлення до « Тимчасової інструкції Генеральному Секретаріатові Тимчасового уряду » належав до вузького кола тих, хто вважав, що інструкція не порушує домовленостей із урядом, зафіксованих II Універсалом.
Федералістично-автономістична орієнтація О. Шульгина яскраво виявилась під час проведення у Києві З’ їзду поневолених народів Росії( 8— 15. IX. 1917), в якому він брав участь. Він не погодився із заявою офіційного представника уряду на з’ їзді М. Славинського про те, що Україна фактично вже автономна. О. Шульгин зауважив, що це зовсім не так і завданням Генерального Секретаріату є створення фундаменту, на якому базуватиметься національно-територіальна автономія України « без штучних скорочень її території ». У підсумковому слові на з’ їзді ще раз звернув увагу на складне становище Росії та висловив сподівання, що вихід із нього буде знайдено у федералізації країни, яка « з прекрасної мрії народів обернеться тепер в дійсність ». З аналогічних позицій виступив також у жовтні 1917 р. перед делегатами козачого з’ їзду в Києві.
Після проголошення III Універсалом Української Народної Республіки доклав чимало зусиль для затвердження нового державно-правового статусу України. Його діяльність у галузі охорони прав національних меншин змістилася в площину зовнішньої політики. Дотримувався проантантівської орієнтації і прагнув досягти визнання УНР країнами Антанти. Це вдалося зробити лише де-факто. З його ініціативи було підписано угоду з Національною радою Чехословаччини про перебування чехословацьких частин на території України, провадилися пошуки шляхів для встановлення контактів із демократичними урядами окремих республік і територій, які утворилися в межах Російської держави після більшо­
200