майже неможливо не наслідувати мого батька, було б дивно, щоб патріотизм моєї матері не відбився на моєму житті і праці ».
Початкову освіту О. Шульгин набув удома від матері, тому гімназію почав відвідувати лише із третього класу. Гімназійні роки минули в Києві, де він сформувався як майбутній український діяч. Під впливом подій Революції 1905 р. О. Шульгин подав директорові гімназії 1906 р. вимогу про вивчення у гімназії української мови(« мови тієї країни, в якій ми народилися і живемо »). То був його перший публічний виступ на захист української справи. Він міг мати прикрі наслідки, аж до виключення з гімназії, але за умов революційної ситуації не дійшло до адміністративних наслідків.
Закінчивши 1908 р. 1-у Київську гімназію зі срібною медаллю, О. Шульгин виїхав до Петербурга, де за порадою видатного українського антрополога Ф. Вовка вступив на природничий факультет, але через два роки перевівся на історичнофілологічний. Із Петербургом були пов’ язані 10 років його життя, які вважав за найкращі. По закінченні університету( 1915) залишився при ньому для підготовки до професорської діяльності. В університеті розпочалася також і його активна політична й громадська діяльність. Належав до київського земляцтва, був одним із керівників гуртка українознавства, активним членом молодіжної громади ТУП, перебував у складі управи Доброчинного товариства для видання загальнокорисних та дешевих книжок, керованого П. Стебницьким, яке видавало популярну літературу українською мовою. Також співробітничав із журналом « Украинская жизнь ».
Діяльність Петроградської української громади пожвавилася після Лютневої революції. Українці створили в Петрограді Українську національну раду, до складу якої увійшов і О. Шульгин. Він також репрезентував українців у Петроградській Раді робітничих депутатів. У другій половині березня Українська національна рада делегувала О. Шульгина до Центральної Ради. Він виїхав 23.111.1917 р. з Петрограда до Києва. Протягом 25— 26. III. 1917 р. взяв участь у роботі реорганізаційного з’ їзду ТУП, де виступив проти радикальних закликів голови УЦР М. Грушевського негайно скликати Українські Установчі збори та проголосити автономію України, а висловився за поміркованіші методи(« Йдім до автономії, але легальними шляхами »). Така позиція була підтримана більшістю делегатів з’ їзду, а самого О. Шульгина обрали до Тимчасового ЦК Союзу українських автономістів-федералістів. Також брав участь 6— 7. IV. 1917 р. у нараді УРДП, яка відновила свою діяльність, та був обраний до її керівництва. На Всеукраїнському національному конгресі( 6— 8. IV. 1917) виголосив доповідь « Політична організація України і її відношення до Росії ». Від УРДП був обраний до нового складу УЦР та до її Комітету. Навесні— влітку 1917 р. був послідовним прихильником федералістичного устрою Росії. Під час відвідин О. Керенським Києва і Центральної Ради 19. V. 1917 р. палко переконував російського військового міністра в потребі федеративної перебудови Росії, висловив пророчу думку про те, що « порятунок Росії в децентралізації, і якщо Росія не буде вчасно децентралізована, то вона загинула ». Був одним із ініціаторів реорганізації УРДП в УПСФ. На конференції партії 25— 28. VI. 1917 р. виступив із доповіддю « Ідеологія, організація і назва партії », в якій доводив, що за умов, які склалися в Росії на 1917 p., ідея федералізму мусить бути основою реорганізації держави і навіть активним чинником завершення війни. О. Шульгин виступав із позицій світового федералізму і такою підставою мотивував зміну назви партії. Характеризуючи програму УПСФ, наголошував, що вона має бути « соціалістичною, але не революційною », оскільки партія не сприймала ідей класової боротьби. На його
199