Підписи М. Шрага стоять під багатьма законами УЦР, зокрема про випуск державних кредитових білетів УНР, про порядок видання законів, про утворення Генерального суду та ін.
Після гетьманського перевороту був членом Українського національного союзу. За Директорії УНР його призначили радником дипломатичної місії УНР у Туреччині. Після IV з’ їзду УПСР та розколу партії належав до Центральної течії. У 1920 р. був одним з організаторів та діяльним членом Закордонної делегації УПСР у Відні, співредактор газети « Борітеся— поборете!». Як соратник і політичний однодумець М. Гру шевського брав участь у створенні та діяльності Українського соціологічного інституту у Відні.
У вересні 1921 р. разом із М. Чечелем провадив у Харкові переговори із головою Раднаркому УССР X. Раковським про повернення в Україну частини політичних діячів УПСР і науковців та легалізацію партії українських есерів. У 1924 р. разом із М. Грушевським повернувся в Україну. В Харкові працював економістом в Наркоматі зовнішньої торгівлі і заступником начальника промислово-економічного управління ВРНГ, протягом 1928— 1931 рр.— у Товаристві працівників науки і техніки для сприяння соціалістичному будівництву. У 1931 р. разом із іншими колишніми членами ЦК УПСР був засуджений за сфабрикованою НКВС « справою Українського національного центру » на 6 років таборів. За деякими свідченнями, був амністований під час війни.
Від 1952 р. викладав у Харківському інституті народного господарства, у 1966 р., після захисту докторської дисертації, був обраний професором кафедри економіки Львівського політехнічного інституту.
Автор наукових досліджень із історії права, економіки, зокрема « Держава і соціалістичне суспільство »( 1923), « Зовнішня торгівля УСРР та її ближчі перспективи »( 1924).
І І ІУЛЬГИН Олександр Якович( 30. V1I. 1889, с. Сохвине Хорольського ■-■-^пов. Полтавської губ.— 14. III. 1960, Париж)— громадсько-політичний і державний діяч, історик; член Центральної та Малої Рад, генеральний секретар міжнаціональних та міжнародних справ.
Народився у дворянській сім’ ї, яка мала козацько-старшинське коріння. Батько, Яків Миколич Шульгин, закінчив історично-філологічний факультет Київського університету, досліджував історію України, належав до Київської старої громади. За участь в українському русі переслідувався царським урядом, змушений був деякий час жити на еміграції, відбув п’ ять років заслання у Сибіру, втративши можливість займатись науково-викладацькою діяльністю в університеті.
У родині, окрім Олександра, було ще троє дітей: донька Надія та два менші сини— Володимир( член УЦР, завідувач її інформаційного бюро, загинув у бою під Крутами) й Микола. Вихованням дітей займалась мати Любов Миколаївна, яка походила із козацько-старшинського роду Устимовичів. Незважаючи на дворянське походження, мати мала народницький світогляд і, як згадував пізніше Олександр, жила Україною і для України.
Батьки виховали національно свідомих дітей. О. Шульгин наприкінці життя писав: « Те велике зусилля, яке треба було зробити людині із національно індиферентного середовища, щоб дійти до українства, мені не було потрібне. Було
198