Київської старої громади 1897 р. взяв участь у створенні Всеукраїнської загальної організації. Того самого року розпочав публікацію серії популярних брошур для селян, в яких розповідав про раціональні методи господарювання(« Розмови про сільське господарство », « Чорний пар та плодозміна », « Як впорядкувати хазяйство в полі »), які зробили його популярним у селянському середовищі. Наприкінці 90-х рр. він, за власним свідченням, « все більше і більше втягувався в український визвольний рух і нарешті захопився ним усією душею ». Українській справі Є. Чикаленко віддавав не лише душу, але й усі кошти, які отримував від господарювання на землі. Він фінансував більшість культурних заходів національного спрямування; на його гроші було видано « Русско-украинский словарь » Уманця— Комарова( Львів, 1893— 1898), публікувались твори молодих українських письменників у журналі « Киевская старина ». Був засновником літературного фонду допомоги українським письменникам при Науковому товаристві ім. Т. Шевченка у Львові, фундатором Академічного дому у Львові для студентів-українців із Наддніпрянщини, фінансував орган РУП— газету « Селянин ». У 1905 р. заснував у Києві щоденну українську газету « Громадська думка », згодом— « Рада »( 1906— 1914), яку видавав фактично власним коштом. За його фінансової підтримки публікувались твори В. Винниченка, М. Коцюбинського, А. Тесленка, І. Франка, С. Васильченка та ін.
Належав до ліберально-демократичного крила української інтелігенції, яке 1904 р. створило Українську демократичну партію. Був одним із ініціаторів об’ єднання 1905 р. демократичної і радикальної партій в єдину Українську демократично-радикальну партію. Після поразки Революції 1905 р. і припинення діяльності УДРП виступив одним із засновників та лідерів Товариства українських поступовців.
Усе своє життя Є. Чикаленко підпорядкував українській справі. « Се не могло не викликати признання й поваги до нього із боку усіх, кто мав із ним діло,— згадував О. Лотоцький.— А як ще до того ж була се людина здорового практичного розуму, то і в різних життєвих ситуаціях, зв’ язаних із українською справою, він звичайно знаходив шляхи найбільш доцільні. У Раді иТУП-а” се був справжній“ мужа” совіту і розуму ».
Лютневу революцію Є. Чикаленко зустрів із піднесенням. Саме в нього на квартирі за перших днів революції відбувались збори української інтелігенції, де обговорювалися питання її організації та була попередньо сформульована ідея утворення об’ єднавчого центру, трансформованого через декілька днів у Центральну раду. Як член ради ТУП Є. Чикаленко підписав 8. III. 1917 р. відозву « До українського громадянства » із закликом підтримувати новий революційний уряд, українську пресу, організовуватися, створити український національний фонд, відкривати школи, « Просвіти ». Від перших днів революції доклав великих зусиль до відновлення газети « Рада »: клопотався про дозвіл у влади, шукав друкарню, кошти, підбирав редакцію. На його думку, газета мусила мати позапартійний характер, щоб на її сторінках висловлювались представники різних партій, які поділяли гасла федеративного устрою Росії та автономії України. Є. Чикаленко бажав, щоб то « була газета в першу голову українська національна, щоб вона об’ єднувала всіх українців, які домагаються автономії, свого сейму ». Перше число « Нової ради » вийшло 25.111.1917 р.
Кандидатура Є. Чикаленка за обставин, які досі недостатньо з’ ясовані, була 20 березня провалена на виборах до Центральної Ради. Членом її він став на Всеукраїнському національному конгресі як представник Союзу українських автономістів-федералістів. Безпосередньої участі в роботі конгресу не брав. В се
185