чимала провина в тому була М. Грушевського як лідера Центральної Ради: « Ролі арбітра, яку готовили йому обставини, він не прийняв... Найперше визначився він як соціяліст та с.-р. Поза певною гумористичною стороною такого поступування була ще й друга сторона— значно сумніша. Коли став він на чолі Центральної Ради та й цілої політичної акції, досить людей із старим громадським стажем українським або одійшли од активної участи в дальших подіях— і се було безперечною втратою для нашого життя, взагалі бідного на кваліфіковані сили,— або зайняли позицію, невідповідно негативну до всього, що виходило од сторони противної. З другого боку, політично недосвідчені кадри молоді, яких висунула на політичний кін революція та які, під авторитетним впливом, у процесі взаємної співпраці з іншими елементами, могли б вирівнятися в лінії розміркованої акції, дістали, за авторитету Грушевського, атут до непримиренно різкої тактики і все більше котилися до тієї прірви, большевизуючи настрої селянства, в яку справжнім большевикам вже не трудно було скинути усю, проваджену ними, справу ». Залишається лише додати, що консервативна частина українського суспільства, партії, які її репрезентували( Союз землеробів-власників, Українська демократична хліборобська партія) взагалі не отримали в УЦР представництва. Чи не є це ще одним вагомим аргументом на користь оцінки Центральної Ради як органу революційної демократії?
^
Формування організаційних структур УЦР почалося практично з перших днів її існування. В повідомленні газети « Вісти з Української Центральної Ради » за 19 березня, де йшлося про створення Ради 7. III. 1917 р., окреслено її перші структури: Президію та дев’ ять комісій. У березневих протоколах згадується управа Ради, але не зазначено ні її чисельного складу, ні прав, ні функцій.
Після Всеукраїнського національного конгресу відбулося ускладнення структур. Згідно з демократичними організаційними принципами вищим органом Центральної Ради визнавалися її Загальні збори. У Наказі Українській Центральній Раді від 23. IV. 1917 р. говорилося, що вони « визначають напрям і характер всієї роботи УЦР ». Повний склад Ради збирався лише на Загальні збори( сесії), які за регламентом мали скликатися раз на місяць, проте за весь час діяльності Ради їх відбулося лише дев’ ять. Незважаючи на всі високі повноваження, Загальні збори виявились найменш ефективною структурою УЦР. Органічними вадами їх роботи були мітинговий характер, панування політичних емоцій, демагогії та популізму над конструктивною політикою.
Як правило, всі найважливіші ініціативи формулювалися та відпрацьовувалися у тіснішому політичному ядрі УЦР. Спочатку воно називалося Комітетом Центральної Ради, створеним ухвалою Перших Загальних зборів 8ЛV. 1917 р. Входили до нього Президія УЦР( голова та два його заступники) і 17 членів. Обов’ язки та права Комітету були визначені згаданим вище Наказом Українській Центральній Раді від 23. IV. 1917 р. Комітету доручалося виконувати поточну роботу « в конкретній, постійно зміняючійся обстановці моменту ». Одначе від самого початку Комітет мав набагато ширшу як організаційну, так і політичну свободу. Його повний склад після ухвалення Наказу розширювався до 33 членів, з яких лише 20( беручи голову Ради та двох заступників) обиралися Загальними зборами, решта поповнювалася ухвалами самого Комітету. Він-таки обирав голів комісій, які діяли при УЦР, її секретарів та скарбника. Доволі швидко Комітет
17