С. Тимошенка було запрошено на будівництво Південно-Донецької залізниці, і він оселився у Харкові. І в Києві, і в Харкові брав активну участь в українських легальних організаціях, зокрема в київському товаристві « Просвіта », Товаристві ім. Квітки-Основ’ яненка та Літературно-художньому гуртку в Харкові.
У приватному бюро С. Тимошенка виконувались проекти різних за призначенням будівель, в тому числі для промислових районів Донецького басейну, приватних будинків у Харкові, санаторіїв і ресторанів на Чорному морі, в Слов’ янську, Святогорську тощо. Він розробляв проекти меблів і інтер’ єру. Доклав чимало зусиль для популяризації українських традицій в архітектурі. З 1913 р. архітектурні проекти С. Тимошенка постійно експонувались на міжнародних виставках у Москві, Києві, Подебрадах та ін.
У 1917 р. на Всеукраїнському національному конгресі С. Тимошенко став членом Центральної Ради від Харкова. Харківська громадськість на губернському з’ їзді обрала його заступником голови губернського виконавчого комітету, влітку 1917 р. за згодою УЦР він був призначений Тимчасовим урядом харківським губернським комісаром. У складі делегації УЦР брав участь у переговорах з урядом Дону і Кубані в листопаді 1917 р. За часів УНР( квітень 1918 р.) працював заступником начальника робіт залізниці Гришино— Рівне. У жовтні 1918 р. був обраний професором Українського державного університету в Києві.
У 1919 р. обіймав посаду інспектора Міністерства шляхів УНР, наглядав за евакуацією, реевакуацією та відбудовою залізниць в смузі військових дій. Протягом 1919— 1921 рр. очолював Міністерство шляхів УНР. Виїхавши до Львова 1921 р., працював архітектором акційної спілки будівельного промислу. Саме тоді харківська ЧК, зробивши обшук в помешканні С. Тимошенка, знищила всі його архітектурні проекти та шкіци.
У 1923 р. оселився в ЧСР, був обраний доцентом, а 1925 р.— професором Української господарської академії в Подебрадах. У 1928— 1929 рр. був ректором академії, із 1930-х рр. мешкав у Польщі, де очолював Товариство ім. Петра Могили та Честнохресне братство на Волині.
Автор проектів, за якими збудовано церкви і каплиці на Волині, лікарні, гімназії, електростанції тощо.
Т К А Ч Е Н К О Михайло Степанович( 1879— 1920, Москва)— політичний
■ діяч, правник; член Центральної і Малої Рад, генеральний секретар судових справ, міністр внутрішніх справ УНР.
Родом із Чернігівщини. Освіту здобув на юридичному факультеті Київського університету. Один із лідерів студентської громади Київського університету, належав і до керівництва РУП. М. Галаган у своїх « Споминах » писав про М. Ткаченка як про людину з « аналітично-теоретичним розумом », « повну внутрішнього вогню », що світився у « його впалих темних очах ». Він очолював гурток пропагандистів, який, за словами М. Галагана, мав на меті готувати партійні кадри для РУП. Напрям гуртка був « виразно марксистський » і особисто М. Ткаченко відчував себе послідовним марксистом. М. Галаган, як і інші члени студентської громади, вважав його своїм « хрещеним батьком » у революції. Після розколу РУП М. Ткаченко приєднався до УСД Спілки. Був одним із лідерів її київського комітету.
172