ухвалу винесли делегати й окреслили коло нагальних заходів для розв’ язання такого завдання. І. Стешенко як голова Товариства шкільної освіти, член новоствореної Всеукраїнської учительської спілки, член Київського губернського виконкому Ради об’ єднаних громадських організацій докладав чимало зусиль для реалізації програми, схваленої І Всеукраїнським учительським з’ їздом. Багато разів виступав на засіданнях УЦР та Малої Ради, де репрезентував фракцію УСДРП, із різних питань мовної і шкільної політики, зокрема щодо українізації вищих шкіл в Україні, скасування надбавок учителям за « обрусение края » тощо.
У 1917 р. багато чого доводилось робити вперше: створювати український уряд, перші українські гімназії, підручники, термінологічні словники, програми для початкової школи, влаштовувати курси українознавства. Реалізацію більшості таких заходів очолював І. Стешенко. Зрештою, 15. VI. 1917 р. його було призначено генеральним секретарем освіти. Програмою діяльності І. Стешенка на цій посаді можна вважати таке висловлення з його промови перед педагогічною громадськістю: « Український народ є державним на своїй території, але, разом з тим, необхідна повна справедливість щодо національних меншин, що проживають на території України, права яких повинні бути забезпечені. Але всі народності, що проживають в Україні, зобов’ язані знати мову, літературу, географію і історію України ». Був глибоко переконаний, що школа має бути національною як за формою, так і за змістом.
Як генеральний секретар освіти неодноразово звертався до українського вчительства із закликом зорганізуватись для спільної справи в розбудові української школи. Його перша відозва побачила світ 2. VII. 1917 р. « Кожен, хто почуває свої обов’ язки перед рідним краєм і хто може допомогти рідній справі— хай іде до роботи. Час не жде »,— наголошувалось у зверненні Генерального секретарства освіти до вчителів. І. Стешенко звернувся 14. Х. 1917 р. до українців за межами України, закликаючи « не згубити ознак народу нашого », щоб « пам’ я тали, хто ми й звідки, яких батьків діти ». Він радив землякам-українцям дбати про рідну освіту, відкривати школи та запевняв, що зі свого боку секретарство допоможе, « щоб в тих школах була добра наука ». Прагнучи допомогти вчителям в організації і налагодженні процесу українізації освіти, І. Стешенко видав брошуру « Поміч учителю в справі національного виховання дітей ».
Сучасники відзначали його високі ділові якості. « Із Стешенком приємно було працювати,— згадувала С. Русова, директор департаменту позашкільної освіти,— це був молодий, розумний діяч, на формальний бік справи звертав він мало уваги, але певно й рішуче дотримувався гасла: негайна українізація народної освіти, усіх шкіл й усіх шкільних установ ». За її словами, саме І. Стешенкові належить « один із світлих починів »— організація гімназій на селах. Із 39 гімназій, відкритих 1917 р. в Україні, 25 були сільськими.
Широкого розголосу серед педагогічної громадськості набув конфлікт між керівництвом Київської шкільної округи та Генеральним секретарством освіти. І. Стешенко вимагав від куратора шкільної округи В, Науменка конкретних заходів для здійснення шкільної реформи й переведення в життя українізації народної освіти. Той своєю чергою не визнавав Генерального секретарства освіти і не бажав підкорятися революційним діям його керівництва. Зрештою це призвело до курйозних ситуацій, коли В. Науменко виїхав до Петрограда, намагаючись оскаржити в міністерстві народної освіти Тимчасового уряду дії генерального секретаря вже після проголошення III Універсалу, не розуміючи, що влади Тимчасовий уряд вже не мав. У зв’ язку із цим конфліктом П. Тулуб, перший біограф І, Стешенка, писав: « Погане ставлення Тимчасового уряду до
170