риства « Просвіта », Українського клубу, клубу « Родина » брав участь у багатьох культурницьких заходах, виступав із лекціями у Лук’ янівському та Троїцькому народних будинках, у театрі Соловцова. У 1908 р. Стешенки відродили традиційний український вертеп, вистави якого відбулись у Києві та на Чернігівщині. Вертеп викликав зацікавлення громадськості Москви і був подарований одному із московських музеїв.
У 1908 p. І. Стешенка як талановитого дослідника обрали секретарем, згодом— товаришем голови Українського наукового товариства у Києві. У той час з’ явилися його грунтовні наукові дослідження « Історія української драми », « Проби біографії й оцінки діяльності П. Куліша ». На запрошення академіка Російської академії наук О. Шахматова брав участь у написанні нарису історії української літератури XIV— XVIII ст. для енциклопедії « Украинский народ в его прошлом и настоящем ». Його статті, присвячені творчості О. Стороженка, М. Гоголя, Лесі Українки, Панаса Мирного, М. Старицького, М. Коцюбинського та інших, друкувались у « Записках НТШ », « Записках Українського наукового товариства », « Літературно-науковому віснику », « Дзвоні », « Сяйві ». У 1909 р. видавництво « Час » випустило за його редакцією українсько-російський словник, укладений ним разом із дружиною.
У 1913— 1914 pp. українські педагоги і культурні діячі— С. Русова, В. Прокопович, Д. Антонович, М. Біляшівський, подружжя Вілінських та інші видавали педагогічний часопис « Сяйво ». Одним із редакторів журналу був І. Стешенко. У 1915 p., з відкриттям у Києві Тетянинської гімназії для біженців, обійняв посаду її директора. То була одна з перших українських гімназій Києва, оскільки її влаштували члени клубу « Родина » і товариства « Юг » спеціально для дітей галичан, насильно вивезених до Києва під час окупації Галичини російською армією.
Наукові дослідження І. Стешенка того періоду були присвячені життю і творчості Т. Шевченка. У 1914— 1918 pp. вийшли друком його грунтовні дослідження « Т. Шевченко яко великий мистець слова »( 1914), « До характеристики творчості Т. Г. Шевченка »( 1915), « Російсько-українські паралелі в творчості Шевченка »( 1916), « Життя і твори Тараса Шевченка »( 1918).
У 1917 p. І. Стешенко опинився у вирі політичних подій. Він був активним учасником створення Української Центральної Ради. 12 березня 1917 р. за її дорученням разом із О. Волошиним створив шкільну комісію. Його було призначено головою одразу двох комісій— редакційної та шкільної. Належав до першого складу Президії УЦР. Водночас очолював рух за українську школу. Викладачі київських середніх шкіл 6. III. 1917 р. заснували в Києві Товариство поширення шкільної освіти в Україні на чолі з І. Стешенком. М. Грушевський згадував, що вдвох із І. Стешенком вони утворили при міській шкільній комісії українську підкомісію. І. Стешенко, за словами М. Грушевського, як « фанатичний кермач шкільної справи », підпорядкував їй усі свої інтереси.
Проте його громадсько-політичні інтереси не обмежувались шкільною справою. На Всеукраїнському національному конгресі І. Стешенка обрали членом УЦР від просвітніх організацій Києва. Паралельно з конгресом 5— 7ЛV. 1917 р. у залі Педагогічного музею відбувався І Всеукраїнський учительський з’ їзд. Його резолюції започаткували процес дерусифікації школи та згуртували українське учительство, яке прагнуло національного відродження. « Українська мова та література, географія та історія України повинні стати обов’ язковими предметами в усіх навчальних закладах »,— наголошувалось на з’ їзді. « У школах, де більшість учнів діти-українці, навчання повинно вестись українською мовою »,— таку
169