П. Стебницькому « найбільше придалися увесь попередній досвід політичний та його природно розважлива, тактовна вдача ».
Водночас скепсис щодо ймовірних наслідків розвитку революції не полишав П. Стебницького. Він добре розумів органічні вади УЦР і в одному із листів ділився своїми побоюваннями із Є. Чикаленком: « За київські справи боязко, адже людей там зовсім нема: знизу стихія, яка, правда, розбурхалась, але без доброго керування сама нічого не здобуде і поволі вгамується. А зверху— організоване представництво трьох політичних напрямів: соціалісти, белетристи та гімназисти. З такою спілкою трудно вести добру політику ».
Переїхавши до Києва у травні 1918 р., увійшов до складу української делегації на мирних переговорах із РСФСР. За спогадами О. Лотоцького, П. Стебницький як товариш голови делегації « рішуче кладе край тим переговорам, які більшовики просто використовували для своєї агітації на Україні ». У серпні 1918 р. був призначений сенатором Адміністративного суду Державного Сенату Української Держави. У жовтні-листопаді 1918 р.— народний міністр освіти Української Держави. Йому належала важлива роль у створенні Української академії наук, із якою були пов’ язані його останні роки життя. З 1919 р. очолював постійну Комісію біографічного словника У АН. О. Лотоцький згадував, що П. Стебницький « свідомо залишався в Києві в переконанні, що частина української інтелігенції повинна залишитися вдома для непреривності національної роботи ».
Автор літературних і публіцистичних творів, зокрема « Під стелями Думи »( 1907), « Українська справа »( 1917), « Поміж двох революцій »( 1918).
^Т Е П А Н Е Н К О Аркадій Степанович( 1889—?)— громадсько-політич- ^■^ний діяч; член Центральної і Малої Рад, ЦК Селянської спілки, заступник голови Центральної Ради.
Відомості про дореволюційне життя А. Степаненка обмежені. Напередодні 1917 р. працював в українських громадських установах Києва— Українському клубі, товаристві « Просвіта », клубі « Родина ». За політичними переконаннями належав до УПСР та до кола її провідних діячів. На З’ їзді діячів українського села репрезентував очолювану ним Київську повітову раду селянських депутатів. М. Грушевський у « Споминах » писав, що А. Степаненко був в організаційному комітеті Селянської спілки, « брав визначну участь в її справах, і, між іншим, за його підписом виходили різні заклики спілки ».
Як член Всеукраїнської ради селянських депутатів та ЦК Селянської спілки на І Всеукраїнському селянському з’ їзді( 28. V— 2. VI. 1917) кооптований до УЦР. Від УПСР був делегований на І Всеукраїнський з’ їзд рад робітничих, селянських і солдатських депутатів України( 4— 6. ХІІ. 1917) у Києві. Делегати з’ їзду обговорили ультиматум Ради народних комісарів і кваліфікували його як « замах проти УНР », чинник, здатний « розірвати федеративні зв’ язки, до яких прямує українська демократія ». А. Степаненко входив до президії з’ їзду, головував на його засіданнях. У січні 1918 р. його було обрано заступником голови УЦР. Працював також у конституційній комісії УЦР, редакційних комісіях. Брав участь у підготовці відозв і звернень УЦР.
На IV, нелегальному, з’ їзді УПСР, що відбувся 13— 16. V. 1918 р. в Києві, був обраний до ЦК УПСР( центральної течії). У 1919 р. призначений емісаром
165