військових дій. У листопаді 1916 р. за дорученням товариства виїздила до Сибіру для розшуку висланих галичан та надання їм матеріальної допомоги.
Після того, як у Києві з’ явились перші відомості про Лютневу революцію, в клубі « Родина » на чолі із Л. Старицькою-Черняхівською відбулись збори української інтелігенції, передусім членів ТУП, українських соціал-демократів, представників інших українських громадських організацій. Було утворено координаційний орган українського національно-визвольного руху, який набув назву Української Центральної Ради. На Всеукраїнському національному конгресі Л. Старицьку-Черняхівську обрали членом УЦР від Києва( територіальне представництво), на Перших Загальних зборах УЦР— до складу її Комітету. На з’ їзді ТУП, де товариство було реорганізоване в Союз українських автономістів-федералістів, Л. Старицьку-Черняхівську введено до Тимчасового ЦК союзу. У червні 1917 р. вона стала членом УПСФ, а 24. IV. 1917 р.— членом-засновником Комітету Українського національного театру, з 21. IX. 1917 р. очолювала видавничу й репертуарну комісії театрального комітету при Генеральному секретарстві освіти. Не полишала й літературної праці. У 1917 р. вийшла друком її п’ єса « Останній сніп »; працювала над іншою— « Милость Божа »( надрукована 1919 р.).
Незважаючи на загрозу арешту, Л. Старицька-Черняхівська залишилась в підсовєтській Україні. Не мала сталого заробітку й працювала ткалею, перекладала лібретто опер і оперет, користалася з гонорарів за вистави своїх п’ єс. Чимало зусиль докладала до створення нових труп, завідувала драматичною секцією Дніпросоюзу, писала сценарії, працювала режисером. У 1929 р. була опублікована її п’ єса « Іван Мазепа ».
Л. Старицьку-Черняхівську заарештувала 15.1.1930 р. разом із чоловіком О. Черняхівським, професором медицини, за звинуваченням у причетності до міфічного « СВУ ». Під час допитів відверто висловила власне ставлення до совєтської влади. « Деякі принципи політики радвлади не відповідають моєму ідеалові: всенародне представництво, воля слова, воля освіти і ін. Я не погоджуюсь із правом диктатури пролетаріату, панування одного класу над другим; я не визнаю смертної кари в жодному випадкові державного життя; я обстоюю завжди свободу слова, право кожного висловлювати свої думки, незалежно від того, до якої партії він належить; я визнаю недоторкальне право совісті кожного громадянина, право кожного визнавати або не визнавати релігію і не визнаю боротьбу з релігією примусовими засобами ». Черняхівських було засуджено до 5 років таборів і трирічного заслання. Через 5 років подружжя повернулось до Києва. У 1939 р. загинула в таборах ГУЛАГу дочка Черняхівських— поетеса і перекладачка В. Черняхівська-Ганжа. 20. VII. 1941 р. Л. Старицьку-Черняхівську разом із сестрою Оксаною Стешенко( вдовою Генерального секретаря освіти І. Стешенка) було заарештовано та вивезено на заслання до Казахстану. Під час етапу Л. Старицька-Черняхівська померла.
^ Т А С Ю К Микола Михайлович— політичний і кооперативний діяч; ^■^член Центральної і Малої Рад, генеральний секретар харчових справ, товариш голови ЦК Селянської спілки.
Народився в сім’ ї урядовця на Катеринославщині. Вищу освіту набув у Петербурзькому гірничому інституті, до якого вступив 1903 р. Був членом української студентської громади, входив до складу інформаційного бюро і головної студентської ради українських студентських організацій. О. Лотоцький згадував, що
162