Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник Diiachi_Ukrainskoi_Tsentralnoi_Rady_Biohrafichnyi_ | Page 161

Наукові праці присвячені соціології, зокрема історії національного питання у
Східній Європі. Створив чимало віршів, новел та ін. Як перекладач і редактор
перекладів надавав перевагу слов’янським і західноєвропейським авторам, зокре­
ма Г. Гейне (дві книжки перекладені у співробітництві із Лесею Українкою),
Й. В. Гете, А. Франса, Р. Роллана, А. Міцкевича, Б. Пруса та ін., перекладав
також твори Т. Шевченка, І. Франка, В. Стефаника російською та іншими
мовами.
^ Л И В И Н С Ь К И Й Олександр Володимирович (1886— 1956, Канада) —
військовий і громадський діяч; член Центральної Ради і Українського
генерального військового комітету, начальник Генерального штабу УНР.
Родом із Полтавщини. Освіту набув у Полтавському кадетському корпусі,
Миколаївському інженерному училищі, яке закінчив 1906 р. Після закінчення
академії Генерального штабу (1914) служив старшим ад’ютантом штабу 3-ї кінної
дивізії (1915), штабу 39-го армійського корпусу (1916), штаб-офіцером штабу
командувача Румунського фронту (1917). Підполковник російської армії, О. Сли-
винський за років Першої світової війни був нагороджений кількома орденами,
золотою георгіївською зброєю.
У 1917 р. брав безпосередню участь в українізації російських частин на
фронті. Був делегатом І і II Всеукраїнських військових з ’їздів. На II з ’їзді
(5—10.VI.1917) був обраний до Українського генерального військового комітету та
УЦР, а згодом призначений представником УЦР на Румунському фронті, де
очолив фронтову українську раду.
Коли Генеральне секретарство військових справ 29.X I.1917 р., створило
Український Генеральний військовий штаб, О. Сливинський обійняв посаду за­
ступника начальника штабу. Був автором плану організації української регуляр­
ної армії із кадрів частин Південно-Західного та Румунського фронтів, які
залишились в Україні. Після повернення українського уряду до Києва на початку
березня 1918 р. о