та Одеській громадах, Харківському товаристві письменності та ін.). У революційному русі перебувала з 1881 р., член партії « Народна воля ». Була ув’ язнена за зв’ язки із російськими революційними колами, а опісля перебувала під наглядом поліції. Член ТУП.
З 1909 р. викладала на Вищих жіночих курсах та у Фребелівському інституті, була співзасновником і співредактором педагогічного журналу « Світло »( Київ, 1913— 1914). У складі депутації української інтелігенції 27. VIII. 1915 р. мала аудієнцію у російського міністра освіти гр. Ігнатьєва та подала доповідну записку про народну освіту на Україні й потребу навчання рідною мовою.
На Всеукраїнському національному конгресі 8ЛV. 1917 р. С. Русову обрали до УЦР від просвітницьких організацій Києва. Була одним із організаторів та керівником( 1917— 1918) Всеукраїнської учительської спілки, членом редколегії журналу « Вільна українська школа ». Один із фундаторів і директор видавництва « Українська школа ». З 6 серпня 1917 р. до березня 1919 р.— директор департаменту дошкільної і позашкільної освіти Генерального секретарства( Міністерства) освіти. У новоствореній та відкритій 7. IX. 1917 рр. Українській науковопедагогічній академії викладала методику географії України. Була організатором « Просвіт », курсів українознавства, підготовки підручників для українських шкіл. Брала участь у діяльності Всеукраїнської шкільної ради, створеної на І Всеукраїнському учительському з’ їзді, яка очолювала українізацію освіти та розробляла програми єдиної школи.
У 1920 р. працювала викладачем педагогіки Кам’ янець-Подільського університету. У 1922 р. емігрувала до Польщі. З 1923 р. мешкала в Празі, професор педагогіки Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова. До 1938 р. очолювала Головну Українську національну жіночу раду.
Написала низку праць із педагогіки( зокрема « Дошкільне виховання », « Методика колективного читання », « Сучасні течії в новій педагогіці »), створила підручники з української та французької мов, географії, здійснила дослідження творчості Г. Квітки-Основ’ яненка, С. Черкасенка, О. Олеся та ін. У Львові 1937 р. вийшла книга спогадів С. Русової « Мої спомини », а також спогади про чоловіка— видатного українського громадського діяча, етнографа і фольклориста Олександра Русова.
^^АВЧЕНКО-БІЛЬСЬКИЙ Михайло Олександрович— громадсько-по- ^■^літичний діяч; генеральний секретар земельних справ УНР.
Відомості про життя М. Савченка-Більського обмежені. За фахом— агроном, працював повітовим агрономом Борзенського повіту на Чернігівщині. Належав до УПСР. Був затверджений 21. VIII. 1917 р. Малою Радою генеральним секретарем земельних справ.
Під час обговорення законопроектів Генерального секретарства земельних справ у Малій Раді 5. Х. 1917 р. М. Савченко-Більський наголосив на тому, що у підпорядкуванні Тимчасового уряду, як і раніше, залишаються цукроварні та інші підприємства сільськогосподарського призначення, а відтак усі їхні величезні прибутки— кілька сот мільйонів карбованців— потрапляють до російського уряду. « Такий стан справи,— зазначав він,— позбавляє секретарство потрібних йому коштів ». Аби надалі уникнути цього, секретарство розробило комплекс заходів, які мали визначити відносини з підлеглими установами.
154