У 1924 р. переїхав до Парижа, був одним із близьких співробітників Головного Отамана УНР С. Петлюри. Обіймав ключові посади в уряді УНР в екзилі: 1924— 1939 рр.— голова Ради Міністрів УНР, жовтень 1939 р.— травень 1940 р.— заступник голови Директорії та Головного Отамана УНР. Протягом 1925— 1939 рр. у Парижі редагував часопис « Тризуб ».
Автор наукових досліджень із історії Києва та сфрагістики: « Сфрагістичні анекдоти »( 1938), « Під золотою хорогвою »( 1943), « Заповіт Орлика »( 1939), « Сфрагістичні етюди »( 1954), « Печать Малороссийская » та ін.
П У Г А Ч Ісаак Михайлович(?— 1918, Київ)— громадсько-політичний
■ " діяч, письменник і журналіст; член Центральної і Малої Рад, а також ЦК Селянської спілки та ЦК УПСР.
Діяч українського есерівського руху, один із засновників Селянської спілки. На I Всеукраїнському селянському з’ їзді( 28. V— 2. VI. 1917) був обраний до ЦК Селянської спілки та кооптований до складу УЦР, пізніше увійшов до Малої Ради( 28. VI. 1917), в якій репрезентував фракцію УПСР.
Талановитий журналіст і письменник, І. Пугач друкував статті, нариси, рецензії у багатьох українських часописах, зокрема в « Раді », « Літературно-науковому віснику ». Наприкінці 1917— на початку 1918 рр. редагував газету « Народна воля »— орган ЦК Селянської спілки і Центрального кооперативного комітету. На II з’ їзді УПСР( 15— 19. VII. 1917) був обраний до ЦК партії. В УЦР працював здебільшого в непостійних комісіях, які створювались для розв’ язання нагальних завдань, зокрема в червні 1917 р. входив до складу делегації УЦР на переговорах із повсталим полком ім. гетьмана П. Полуботка тощо.
І. Пугач трагічно загинув наприкінці січня 1918 р. під час більшовицької окупації Києва. М. Єреміїв у спогадах писав, що більшовиками « спеціально були розшукувані українські соціалісти і члени Центральної Ради, але й усіх, що мали якісь українські посвідки, не минули кулі. Так загинули визначні члени Центральної Ради Пугач, Зарудний та Бочковський, які думали, що вони як ліві есери нічим не ризикують ». Після повернення до Києва УЦР вшанувала пам’ ять всіх своїх членів, які загинули в дні більшовицького терору. Вдові І. Пугача було призначено довічну пенсію.
РАСОВА Софія Федорівна( 18.11.1856, с. Олешня Городнянського пов. ■Чернігівської губ.— 5. ІІ. 1940, Прага)— громадський і педагогічний діяч, засновниця українських жіночих організацій; член Центральної Ради, директор департаменту дошкільної і позашкільної освіти Генерального секретарства( Міністерства) освіти УНР.
Шведка по батькові( дівоче прізвище— Ліндфорс), француженка по матері, С. Русова все своє життя віддала ідеї визволення українського народу з-під імперського ярма. Закінчила Київську Фундуклеївську гімназію( 1870). У 1871 р. разом із сестрою відкрила в Києві перший дитячий садок, була організатором закладів позашкільної освіти для дорослих, згодом дитячі садки заснувала в Харкові, Чернігові. Всюди провадила активну громадську діяльність( в Київській
153