вополонених при Генеральному штабі. Був призначений 28. IX. 1919 р. командиром Окремого корпусу кордонної охорони.
Після інтернування Армії УНР у таборах Польщі потрапив до Ланьцута, де за наказом військового міністра УНР став комендантом табору. Тоді йому було надано звання генерал-хорунжого Армії УНР. У таборі заснував культурноосвітній відділ, видавав часопис « Наша зоря », перші номери якого створив власноручно. Чимало сил віддавав діяльності УГВК на еміграції, підтримуючи тісні зв’ язки із усіма його членами, які залишились вірними УНР. Міністерство військових справ УНР у квітні 1921 р. скликало в Ланьцуті нараду керівників культурно-освітніх відділів таборів для інтернованих українців. Координаційний комітет наради очолив О. Пилькевич. З його ініціативи у таборах було створено народний університет.
Помер у таборі для інтернованих.
ГПІСОЦЬКИЙ Анатолій Андрійович( псевд. Андрій Річицький; 1893—
■ 4934)— політичний діяч, журналіст, економіст; член Центральної і Малої Рад, Всеукраїнської ради робітничих депутатів.
Народився в сім’ ї заможного селянина. Освіту здобув у Петровській сільськогосподарській академії в Москві, але через революційні події зміг закінчити лише 4-й курс. У 1917 р. повернувся в Україну. Належав до УСДРП, був співредактором партійного друкованого органу— « Робітничої газети ». На І Всеукраїнському робітничому з’ їзді був обраний до Всеукраїнської ради робітничих депутатів і кооптований до складу УЦР. Входив до Малої Ради від фракції УСДРП. Член української делегації на З’ їзді поневолених народів Росії у Києві, секретар президії з’ їзду. На IV з’ їзді УСДРП( ЗО. ІХ— 5. X. 1917) обраний до ЦК партії. 25 жовтня 1917 р. на закритому засіданні Малої Ради разом із київськими революційними організаціями, де було утворено Крайовий комітет охорони революції в Україні, обраний до його складу. Як представник УСДРП 16. XI. 1917 р. став членом комісії УЦР законодавчих внесень. Також репрезентував українську соціал-демократію на З’ їзді рад робітничих, селянських і солдатських депутатів України( 4— 6. XII. 1917) та був обраний до президії з’ їзду.
Після гетьманського перевороту залишався на партійній роботі, входив до Українського національного союзу. Під час повстання Директорії був призначений членом Українського революційного комітету, який керував військовим виступом проти військ П. Скоропадського у Києві та до приїзду Директорії був головною владною силою у місті.
Розкол в УСДРП на VI партійному з’ їзді спричинився до відокремлення лівого крила в окрему партію— УСДРП( незалежних). Одним із лідерів нової партії був А. Пісоцький. У 1919— 1920 рр. редагував партійний орган— часопис « Червоний прапор ». На установчому з’ їзді 22— 25.1.1920 р. УСДРП( незалежних) реорганізувалась в УКП. Одним із ідеологів та авторів партійної програми був А. Пісоцький, обраний до ЦК нової партії. Одночасно він обирався і до ВУЦВК ряду скликань. Працював завідувачем статистичного відділу Українбанку( 1923— 1924). Після постанови Комінтерну від 24. XII. 1924 р. про розпуск УКП разом із партійними однодумцями— членами ЦК УКП— приєднався до КП( б) У. З 1925 р. працював завідувачем сектору соціально-економічної літератури Держвидаву УССР. Був членом редколегії газети « Більшовик ». У 1930-х рр. очолював
145