ГПИЛЬКЕВИЧ Олександр Меркурійович( 22. V. 1880, Фастів Київської
■ * губ.— 1922, Каліш, Польща)— військовий і політичний діяч; член Центральної Ради та Українського генерального військового комітету, генерал-хорунжий Армії УНР.
Після закінчення 1898 р. гімназії навчався у Миколаївському інженерному училищі та Миколаївській інженерно-технічній академії в Петербурзі. Як український патріот він сформувався ще за гімназійних років. Знайомство і тісні зв’ язки з В. Антоновичем, М. Грушевським, В. Винниченком, М. Шаповалом та іншими діячами сприяли зростанню його національної свідомості. Був членом українських громадських організацій, зокрема клубу « Родина » в Києві.
Учасник Першої світової війни, воював на Південно-Західному фронті. У чині полковника російської армії 20.11.1917 р. був призначений командиром 1-го повітряного дивізіону. Після Лютневої революції— один із засновників товариства Український військовий клуб ім. гетьмана П. Полуботка( 16.111.1917). Товариство мало виразне самостійницьке спрямування, було ініціатором формування 1-го Українського полку ім. Б. Хмельницького. На І Всеукраїнському військовому з’ їзді О. Пилькевича було обрано до УГВК та кооптовано до складу УЦР. Головним гаслом з’ їзду було негайне « оголошення принципу національно-територіальної автономії України ». Задля цього була ухвалена резолюція про відрядження до Петрограда для переговорів із Тимчасовим урядом спеціальної делегації УЦР та УГВК, до складу якої увійшов і О. Пилькевич. Його промова справила неабияке враження на кн. Г. Львова, для якого взагалі організоване українське вояцтво були вагомим політичним аргументом. « В разі відмовлення наших справедливих історичних домагань із боку Тимчасового російського уряду, вам, пане міністре, доведеться мати діло із півтора мільйонами озброєного українського народу »,— ці слова О. Пилькевича мали нагадати членам Тимчасового уряду суспільні реалії в Україні.
Очолював агітаційно-освітній відділ в УГВК, а в новоствореному після І Універсалу Генеральному секретарстві військових справ одержав призначення старшини із особливих доручень. Брав участь в діяльності УЦР як член комісії для розроблення вказівок Генеральному Секретаріатові стосовно військових справ. На Малій Раді 10. VIII. 1917 р. його було обрано представником УЦР при генеральному штабі російської армії для « налагодження справ українського війська ». З його-таки ініціативи УЦР порушила питання про повернення в Україну знамен і клейнодів Запорозької Січі.
Після більшовицького перевороту в Петрограді приїхав до Києва і продовжив роботу в УЦР та УГВК. Неодноразово доповідав Генеральному Секретаріатові про ситуацію, що складалась в Україні внаслідок більшовицького наступу. Йому було доручено розробити оперативний план охорони Києва, « краю та залізничних доріг і кордонів ». Під час бойових дій у столиці в січні 1918 р. брав участь у вуличних боях, його військовий підрозділ звільнив від червоногвардійців опорний пункт у готелі « Прага ».
Навесні 1918 р. О. Пилькевича було відряджено військовим інспектором до Володимира-Волинського, де тоді формувалась Сірожупанна дивізія. За Української Держави отримав призначення на посаду отамана для особливих доручень Міністерства військових справ( 15. VI. 1918). За наказом Директорії 23. ХІ. 1918 р. очолив статистично-інформаційний відділ комісії у справах військо
144