семінар літератури і був членом кафедри національного питання ВУАМЛІН. У 1932 р. як уповноважений ЦК КП( б) У брав участь у хлібозаготівлі в Арбузинському районі Одеської області.
Постановою трійки ДПУ від 29.11.1934 р. його визнано одним з керівників т. зв. Української військової організації. На підставі цього 27 березня 1934 р. був приречений до смертної кари.
ГІО Л О З( ПОЛОЗОВ) Михайло Миколайович( 1890, Зміївський пов. * * Харківської губ.— З ЛІ. 1937, Соловки)— політичний і державний діяч; член Центральної Ради та Українського генерального військового комітету.
Народився в сім’ ї сільського інтелігента. Освіту здобув у Харківському реальному училищі. З 1905 р. належав до українських есерів. Під час навчання за участь у політичних акціях був заарештований і засуджений до піврічного ув’ язнення та подальшого заслання. Після звільнення навчався в Московському народному університеті ім. Шанявського, згодом— у Петровській сільськогосподарській академії, але водночас не припиняв революційної діяльності, за що декілька разів заарештовувався. Був мобілізований до російської армії з початком Першої світової війни, закінчив школу авіаторів у Москві та як авіатор-винищувач брав участь у бойових діях. Прапорщик російської армії.
Як делегат І Всеукраїнського військового з’ їзду був обраний до УГВК і кооптований до складу УЦР. Згодом обстоював інтереси військового комітету у військовому міністерстві в Петрограді. На II з’ їзді УГТСР увійшов до складу ЦК. Належав до лівого крила партії українських есерів, яке виступало за встановлення совєтської влади на українських землях. Брав участь у підготовці акції, спрямованої на розпуск УЦР та передачу влади в Україні раді робітничих, солдатських і селянських депутатів. Учасники підготовки цієї акції, в тому числі і М. Полоз, були заарештовані 16.1.1918 р. Після звільнення, наприкінці січня 1918 р. перебував у складі української делегації, яка провадила переговори із країнами Четверного союзу у Бересті-Литовському. Рада Народних Міністрів УНР 15. IV. 1918 р. призначила М. Полоза головою української дипломатичної делегації до нейтральних держав, однак він відмовився від посади.
Після гетьманського перевороту М. Полоз, як і інші діячі УПСР, що на IV партійному нелегальному з’ їзді( 13— 16^. 1918) висловились за підготовку « нового вибуху революції », яка « забезпечить всі вимоги українського трудового народу », використання методів політичного терору проти « найшкідливіших і найвпливовіших представників реакційної деспотії в центрі і на місцях », перейшов на нелегальний стан. На з’ їзді майбутні боротьбисти, одним з лідерів яких був М. Полоз, фактично сформувались у нову партію. З серпня 1919 р. він був одним із керівників УКП( боротьбистів) і увійшов до ВУЦВК.
За періоду денікінщини як голова « закордонного бюро » партії перебував у Москві. У 1919— 1921 та 1927 рр.— член президії ВУЦВК, із 1920 р. входив до президії Української ради народного господарства. З 1922 р.— член ВЦВК. На початку 1920-х рр. був представником уряду УССР при Раднаркомі РСФРР, згодом— наркомфін УССР. На цій посаді доклав чимало зусиль до унезалежнення республіканського бюджету від бюджету загальносоюзного. Домагався від центрального уряду закону, « який докладно означав би бюджетні права совєт-
146