здібностями і ще більше амбіціями, із сильним нахилом до авантюризму, інтриги і демагогії ». В. Винниченко в одному зі своїх ранніх оповідань виводить образ самостійника Данила Недоторканого, у якому можна пізнати риси М. Міхновського: « Високий здоровенний чолов’ яга із довгими козацькими вусами... Ходить у вишиваній сорочці із стьожкою ». О. Лотоцький подав прихильнішу характеристику, маючи його за видатну особистість « серед українського громадянства », людину « великої енергії та ініціативи громадської...», але водночас писав, що « театральність його поведінки викликала відразу » і часто була « об’ єктом всякого глуму ».
Ідею самостійництва та ідеологію українського націоналізму М. Міхновський популяризував у часописах, які засновував із невпинною енергією попри всілякі адміністративні заборони. Це, зокрема, « Самостійна Україна »( 1905), « Хлібороб »( 1905), « Запоріжжя »( 1906), « Слобожанщина »( 1906), « Сніп »( 1912— 1913). Брав участь у виборчих кампаніях до Державної Думи. Протягом 1909— 1914 pp. керував діяльністю національно-патріотичної організації « 3-тє товариство взаємного кредиту », був членом Товариства ім. Квітки-Основ’ яненка у Харкові.
У 1914 p. М. Міхновського було мобілізовано до російської армії. Служив у чині поручика у Київському воєнно-окружному суді. Ще наприкінці 1916 р. вчинив спробу закласти підвалини українського війська. М. Єреміїв згадував, що він запросив його та кількох майбутніх діячів Центральної Ради( В. Коваля, Л. Гана, О. Степаненка, Ф. Крижанівського) до клубу « Родина » і виклав власний план створення українського війська. План, за словами М. Єремієва, зводився до того, « що кожний вояк російської армії, який є родом українець, мусить вважати себе вояком майбутньої української армії ». З початком революції М. Міхновський доклав чимало зусиль для реалізації цього задуму. З його ініціативи у Києві в березні 1917 р. було організовано три військові віче, а 16.111.1917 р. створено товариство Український військовий клуб ім. гетьмана П. Полуботка. Того самого дня військовики-українці київського гарнізону обрали Український військовий організаційний комітет, до якого увійшов і М. Міхновський. Комітет став першою центральною установою для здійснення українізації в армії. Першим його практичним заходом можна вважати організацію 1-го Українського полку ім. Б. Хмельницького. М. Міхновський на той час проводив агітацію у частинах київського гарнізону. « Він говорив із сильним нервовим темпераментом, не раз захоплюючись сам і захоплюючи аудиторію,— писав М. Грушевський,— голос мав доволі приємний, але глухуватий, сильно жестикулював і був доволі меткий у відповідях на окрики ».
На Всеукраїнському національному конгресі М. Міхновський виступив із заявою від Українського військового організаційного комітету, який мав відповідні контакти із головнокомандуванням російської армії, про згоду на формування двох українських бригад. Він наголошував на основних завданнях, які мала розв’ язати УЦР: згуртування українських солдат та створення власного війська. На конгресі був обраний членом УЦР від Українського військового клубу ім. гетьмана П. Полуботка. Тим часом серед лідерів УЦР посилювалось недовір’ я до М. Міхновського як політичного діяча, популярність якого в армії зростала із кожним днем. Нігілістичне ставлення до власної регулярної армії, надія на те, що у « крайньому випадку » народ сам збереться в « народну міліцію », характеризували тогочасні військово-політичні погляди соціалістичної демократії в Україні, представники якої очолювали УЦР. Про це, зокрема, свідчать висловлювання М. Грушевського, котрий називав агітацію М. Міхновського за українське військо « націонал-фашистською ». « Заварив би кашу і в небезпечний момент сховався б у
132