армії не бажаючи воювати проти братів-галичан. Разом із О. Мицюком управителем цих підприємств був і Микита Шаповал. Однак невдовзі російська адміністрація з метою ліквідації цього активного українського національного осередку, почала звільняти українців із посад. О. Мицюк згадував, що він, не бажаючи стати офіцером, обрав посаду помічника начальника Київської повітової міліції у квітні 1917 р.
У червні 1917 р. був призначений головою Київського губернського комітету з постачання палива і запрошений на посаду директора адміністративного відділу Генерального секретарства земельних справ. Невдовзі очолив і департамент сучасних земельних справ та безпосередньо займався розробленням земельної реформи в Україні. Мала Рада 18. VIII. 1917 р. розглядала його кандидатуру на посаду генерального писаря Генерального Секретаріату. З жовтня 1917 р. працював лектором політичної економії Українського народного університету. У листопаді був обраний до Всеросійських Установчих зборів від блоку УПСР і УСДРП на Катеринославщині.
Звільнений гетьманською владою у травні 1918 р. з посади в Міністерстві земельних справ, О. Мицюк був обраний членом правління Центрального українського сільськогосподарського кооперативного союзу, де надавав великої уваги організації нових кооперативних спілок.
Провадив доволі плідну наукову діяльність, зокрема 1918 р. написав праці про земельну реформу в Україні протягом 1917— 1918 рр., про історію політично-економічних ідей та господарського побуту.
У грудні 1918 р. Директорія призначила О. Мицюка міністром внутрішніх справ УНР, в січні 1919 р. його було обрано членом Всеукраїнського трудового конгресу від кооперативних спілок, а в червні призначено товаришем міністра народного господарства.
На еміграції в ЧСР брав участь у створенні українських вищих шкіл, був професором Української господарської академії у Подебрадах, ректором( 1938— 1939, 1940— 1941) Українського вільного університету.
Автор близько 60 наукових праць із політекономії та підручників для вищих шкіл, мемуарів « Директорія УНР. Спогади і роздуми »( 1931).
Д Д ІР Н А Зінаїда Валентинівна( 1875— 1. IV. 1950, Прага)— громадсь- * * кий і культурний діяч, перекладач; член Центральної Ради та її Комітету.
Дівоче прізвище— Хильчевська. Дружина громадського і державного діяча І. Мірного. Належала до Київської громади ТУП, працювала в товаристві « Юг ». Д. Дорошенко у своїх спогадах говорив про жінок, « які вложили найбільше душі і сил » у справу допомоги інтернованим та арештованим галичанам, які прибули до Києва: « Наші дами робили героїчні зусилля, щоб допомогти, вони тільки й робили, що бігали по участках, по знайомих, де збирали пожертви, по Подолу, де скупали старі речі, клопотались перед поліцією ». Серед таких жінок він називає і 3. Мірну, яка очолювала Київську філію Товариства охорони жінок. Вона постійно дбала про національний бік діяльності товариства, заснованого принцесами імператорського дому. Київська філія Товариства охорони жінок друкувала відозви й плакати українською мовою, опікувалась притулками для дітей біжен-
129