роту була зліквідована військовим комендантом Києва М. Ковенком. Г. Михайличенко та інші учасники змови були заарештовані.
На IV нелегальному з’ їзді УПСР( 13— 16^. 1918) ліве партійне крило, що згодом було перейменоване « боротьбистами »( від назви газети « Боротьба »), заявило про свою солідарність із більшовиками. Г. Михайличенко увійшов до складу Головного революційного комітету та взяв участь у підготовці повстання проти гетьмана. На противагу імперським поглядам більшовиків боротьбисти прагнули національного суверенітету та наївно вірили в непорушність ленінського « права націй на самовизначення ». Мріяли про власний уряд соціальної справедливості— Раду революційних комісарів. Постановою ЦК УСДРП( незалежних) та УПСР( боротьбистів) від 6. VIII. 1919 р. партії злилися в УКП( боротьбистів). Одним з провідників та ідеологів нової партії став Г. Михайличенко.
Наприкінці 1918— на початку 1919 рр. був заступником голови Київської ради робітничих депутатів. Після захоплення Києва більшовицькими частинами( лютий 1919 р.) увійшов до колегії київської ЧК та до виконкому Київради. У травні— червні 1919 р. очолював Наркомат освіти УССР. Тоді-таки разом із М. Семенком редагував часопис « Мистецтво ». Прихильник українського національного відродження, Г. Михайличенко на посадах в Київському виконкомі і Наркоматі освіти УССР прагнув не допустити припинення цього процесу більшовицькими органами влади. Під час денікінської окупації Києва перебував на конспіративному становищі, виконував доручення Київського підпільного ревкому. Розстріляний денікінською контррозвідкою.
Автор літературних творів, зокрема « Блакитного роману »( 1921), збірника « Новели »( 1922), а також творів малярства, ілюстрацій до поезій В. Чумака.
Д Д И Ц Ю К Олександр Корнійович( 9. VI. 1883, с. Новоолександрівка * ' Бахмутського пов. Катеринославської губ.— 30. ХІІ. 1943, Прага)— громадський діяч, економіст і соціолог; директор департаменту сучасних земельних справ Генерального секретарства земельних справ УНР, міністр внутрішніх справ Директорії УНР.
Народився в селянській сім’ ї. У 1896 р., після закінчення Комишуватської сільської школи, працював телефоністом, конторником на Голубовських шахтах Катеринославщини. У 1903 р. закінчив Новоглухівську лісову школу, працював інструктором з лісництва на Полтавщині, де вступив до РУП. Коли революція 1905 р. зазнала поразки, згадував О. Мицюк, він за організацію селянської спілки в Золотоніському повіті був адміністративно засланий до Середньої Азії. На засланні зацікавився долею українців-переселенців у Киргизстані і Туркестані, опублікував кілька брошур на цю тему. Повернувшись самочинно на батьківщину, був знову заарештований і відсидів деякий час у тюрмі за революційну діяльність. Працював землеміром у Полтаві і начальником землемірної партії на Херсонщині, водночас входячи до складу організацій УПСР.
У 1910 р. вступив на юридичний факультет Харківського університету і працював лісничим у маєтках М. Терещенка на Чернігівщині. Під час навчання в Харкові брав участь в діяльності української громади. Після закінчення університету( 1915)— присяжний повірений, згодом— управитель Трубчевських підприємств, де зосередилась велика група українських громадських діячів, письменників, артистів, інженерів, які переховувались від служби в російській
128