Як противник ліквідації приватної власності на землю , проголошеної III Універсалом , в газеті « Нова рада » писав , що аграрний терор і руїна в сільському господарстві України виникли внаслідок проголошення III Універсалом УЦР ідеї примусової соціалізації землі . На його думку , такі принципи механічного урівнення землеволодіння ніколи не були властиві українцям і не варто було б « чужі російські тенденції переносити на український грунт ». Не погоджуючись із ідеєю соціалізації землі , 19 . XII . 1917 р . подав у відставку .
За часів Української Держави працював у Київському губернському земстві , Всеукраїнському союзі земств , був членом політичної комісії української делегації на мирних переговорах із РСФРР та комісії з укладання торговельних договорів із Центральними державами . У січні — лютому 1919 р . входив до складу дипломатичної місії УНР на переговорах із представниками Антанти в Одесі . Протягом 13.11 .— 9 . IV . 1919 р . очолював Міністерство закордонних справ УНР в кабінеті С . Остапенка , в 1919 — 1923 рр . — голова дипломатичної місії УНР в Румунії .
У 1923 р . емігрував до ЧСР . Професор Української господарської академії в Подебрадах . З 1936 р . — голова Української наукової асоціації та Українського дипломатичного клубу в Празі .
Наукова діяльність присвячена сільськогосподарській економіці . Основні наукові дослідження : « Крестьянские общества сельского хозяйства » ( 1904 ), « Общественно-агрономические очерки » ( 1913 ), « Головні принципи земельної реформи на Україні » ( 1917 ), « Сільськогосподарська політика СССР в світлі сучасної кризи » ( 1931 ) та ін . Написав спогади « Життя мого сучасника ».
ДДИХАЙЛИЧЕНКО Гнат Васильович ( псевд . Ігнатій Михайлич ; * 4 4 . IX . 1892 , с . Студенці Курської губ ., нині с . Миропілля Сумської обл . — 21 . XI . 1919 , Київ ) — громадсько-політичний діяч , письменник ; член Центральної Ради і ЦК Селянської спілки .
Народився в селянській сім ’ ї . У 1908 — 1912 рр . навчався в Харківському сільськогосподарському училищі ( Лозовеньки поблизу Харкова ), згодом продовжив навчання у Московській сільськогосподарській школі та Московському народному університеті ім . Шанявського . У 1913 р . був мобілізований до російської армії , але на початку війни дезертирував та нелегально переховувався в Галичині . На початку 1915 р . був заарештований за революційну діяльність у Харкові ( друкування листівок і відозв із нагоди 10-ї річниці Кривавої неділі 9.1.1905 р .) і за вироком військового суду засуджений до 6 років каторги та довічного заслання . В ув ’ язненні написав перші літературні твори .
Після Лютневої революції повернувся в Україну . На І Всеукраїнському селянському з ’ їзді ( 28 . V .— 2 . VI . 1917 ) обраний до ЦК Селянської спілки і кооптований до УЦР . Член УПСР , працював у харківській партійній організації , яка була центром т . зв . лівобережців . На III з ’ їзді УПСР ( листопад 1917 ) Г . Михайличенка було обрано до ЦК . Належав до лівого крила партії , яке виступало за соціальну революцію в спілці із більшовиками та за мирний договір із більшовицькою Росією . На початку січня 1918 р . група членів УЦР — представників УСДРП і УПСР лівої орієнтації , до якої належав і Г . Михайличенко , намагалась , порозумівшись із більшовиками , розпустити Центральну Раду та привести до влади Раду робітничих , солдатських і селянських депутатів . Однак спроба перево-
127