Як противник ліквідації приватної власності на землю, проголошеної III Універсалом, в газеті « Нова рада » писав, що аграрний терор і руїна в сільському господарстві України виникли внаслідок проголошення III Універсалом УЦР ідеї примусової соціалізації землі. На його думку, такі принципи механічного урівнення землеволодіння ніколи не були властиві українцям і не варто було б « чужі російські тенденції переносити на український грунт ». Не погоджуючись із ідеєю соціалізації землі, 19. XII. 1917 р. подав у відставку.
За часів Української Держави працював у Київському губернському земстві, Всеукраїнському союзі земств, був членом політичної комісії української делегації на мирних переговорах із РСФРР та комісії з укладання торговельних договорів із Центральними державами. У січні— лютому 1919 р. входив до складу дипломатичної місії УНР на переговорах із представниками Антанти в Одесі. Протягом 13.11.— 9. IV. 1919 р. очолював Міністерство закордонних справ УНР в кабінеті С. Остапенка, в 1919— 1923 рр.— голова дипломатичної місії УНР в Румунії.
У 1923 р. емігрував до ЧСР. Професор Української господарської академії в Подебрадах. З 1936 р.— голова Української наукової асоціації та Українського дипломатичного клубу в Празі.
Наукова діяльність присвячена сільськогосподарській економіці. Основні наукові дослідження: « Крестьянские общества сельского хозяйства »( 1904), « Общественно-агрономические очерки »( 1913), « Головні принципи земельної реформи на Україні »( 1917), « Сільськогосподарська політика СССР в світлі сучасної кризи »( 1931) та ін. Написав спогади « Життя мого сучасника ».
ДДИХАЙЛИЧЕНКО Гнат Васильович( псевд. Ігнатій Михайлич; * 4 4. IX. 1892, с. Студенці Курської губ., нині с. Миропілля Сумської обл.— 21. XI. 1919, Київ)— громадсько-політичний діяч, письменник; член Центральної Ради і ЦК Селянської спілки.
Народився в селянській сім’ ї. У 1908— 1912 рр. навчався в Харківському сільськогосподарському училищі( Лозовеньки поблизу Харкова), згодом продовжив навчання у Московській сільськогосподарській школі та Московському народному університеті ім. Шанявського. У 1913 р. був мобілізований до російської армії, але на початку війни дезертирував та нелегально переховувався в Галичині. На початку 1915 р. був заарештований за революційну діяльність у Харкові( друкування листівок і відозв із нагоди 10-ї річниці Кривавої неділі 9.1.1905 р.) і за вироком військового суду засуджений до 6 років каторги та довічного заслання. В ув’ язненні написав перші літературні твори.
Після Лютневої революції повернувся в Україну. На І Всеукраїнському селянському з’ їзді( 28. V.— 2. VI. 1917) обраний до ЦК Селянської спілки і кооптований до УЦР. Член УПСР, працював у харківській партійній організації, яка була центром т. зв. лівобережців. На III з’ їзді УПСР( листопад 1917) Г. Михайличенка було обрано до ЦК. Належав до лівого крила партії, яке виступало за соціальну революцію в спілці із більшовиками та за мирний договір із більшовицькою Росією. На початку січня 1918 р. група членів УЦР— представників УСДРП і УПСР лівої орієнтації, до якої належав і Г. Михайличенко, намагалась, порозумівшись із більшовиками, розпустити Центральну Раду та привести до влади Раду робітничих, солдатських і селянських депутатів. Однак спроба перево-
127