Не полишав Б. Матюшенко і політичної діяльності. Як член УСДРП брав участь у роботі Малої Ради, зокрема виступав на її засіданні 24.111.1918 р. із заявою від фракції УСДРП про безчинства польських легіонерів на Поділлі, втручання німецької військової влади у внутрішні сіум ви УНР.
П іс л я гетьманського перевороту у новостворен^ іу Міністерстві народного здоров’ я і опікування Української Держави очолив епартамент здоров’ я. За Директорії, в листопаді 1918 р.— лютому 1919 р., керував Міністерством здоров’ я і опікування. У 1919 р. був призначений членом української делегації на Паризькій мирній конференції. Наприкінці 1919 р. очолив українську дипломатичну місію в Бельгії. У квітні 1920 р., після підписання у Варшаві політичної і воєнної конвенції між урядами УНР і Польщі, виступив із листом-протестом проти цього акту та відмовою служити урядові УНР. У 1920— 1921 рр. очолював Закордонне бюро Українського Червоного Хреста.
З грудня 1921 р. викладав в Українському вільному університеті в Празі. Був одним із фундаторів і професором Української господарської академії в Подебрадах, доктором медицини Карлового університету і керівником двох кафедр Євгеністичного інституту ЧСР. У 1922 р. став засновником та протягом 1923— 1935 рр. очолював Спілку українських лікарів ЧСР, у 1923— 1925 рр. редагував і видавав її друкований орган— « Український медичний вісник », був співредактором « Латинсько-українського медичного словника ».
ДДАЦІЄВИЧ Костянтин Андріанович( 18. V. 1873, с. Деремезна Ва- ' ' сильківського пов. Київської губ.— 2.1 V. 1942, Прага)— громадсько-політичний діяч, учений-агроном; член Центральної і Малої Рад, товариш генерального секретаря земельних справ УНР, міністр закордонних справ Директорії.
Походив із шляхетсько-священицького роду( по матері— Вишинський), нащадок митрополита Арсенія( 1697— 1772)— відомого українського церковно-освітнього діяча, проповідника і письменника, закатованого Катериною II. У 1899 р. закінчив Сільськогосподарський інститут в Новоолександрії( Пулави), де очолював українську студентську громаду. По завершенні курсу працював ученим секретарем Полтавського сільськогосподарського товариства. Внаслідок політичних репресій за участь в українському національному русі був змушений 1901 р. виїхати до Саратова, де до 1905 р. працював губернським агрономом саратовського земства. Переїхав 1907 р. до Харкова, працював у сільськогосподарському товаристві, редагував часописи « Хлібороб » і « Агрономічний журнал ». Належав до Української радикально-демократичної партії, був членом ТУП. Обраний 1915 р. професором сільськогосподарської економії Вищих сільськогосподарських жіночих курсів у Петрограді, викладав також і на Кам’ яноострівських сільськогосподарських курсах.
1917 р. повернувся до Києва. На нараді УРДП( 6— 7. IV. 1917), яка відновила свою діяльність після Лютневої революції, його обрали членом ЦК. Репрезентував партію в Центральній і Малій Раді. Водночас не полишав педагогічної практики, викладаючи сільськогосподарську економіку у вузах Києва, редагував « Вісник громадської агрономії » і доклав чимало зусиль для організації сільськогосподарської кооперації. 8. VIII. 1917 р. його було призначено товаришем генерального секретаря земельних справ. Був одним із авторів земельного законопроекту УЦР.
126