1897 р. вступив до Петербурзького технологічного інституту, був одним із організаторів українського студентського руху. Очолював петербурзьку українську студентську громаду, яку репрезентував у 1904 р. на загальному студентському з’ їзді нелегальних студентських громад. З 1903 р. член Північного комітету РУП. Належав до засновників УСДРП( 1905) та Всеросійської селянської спілки( 1905). Входив до редакцій партійних часописів УСДРП « Вільна Україна », « Наша думка ».
Після Лютневої революції виїхав на Дон, де його було обрано членом президії виконкому Області Війська донського. З осені 1917 р. працював в Україні. Генеральний Секретаріат за пропозицією М. Туган-Барановського 2. Х. 1917 р. запросив В. Мазуренка на посаду товариша генерального секретаря торгу і промисловості. З З. ХІ. 1917 р. обіймав посаду товариша генерального секретаря фінансів, із січня 1918 р.— товариша міністра фінансів УНР, а з березня 1918 р.— виконувача обов’ язків міністра фінансів. За безпосередньої участі В. Мазуренка було підготовлено кілька законопроектів із фінансової політики УЦР, зокрема про податки, державні кошти УНР, Головну скарбницю та Державний банк України, заведення зиску з цукрової монополії в Україні на користь УНР та ін.
За Української Держави залишився на посаді товариша міністра фінансів і водночас входив до опозиційної урядової організації— Українського національного союзу, який готував антигетьманський переворот. У його помешканні відбувались зустрічі В. Винниченка із X. Раковським і Д. Мануїльським, на яких обговорювались заходи для повалення влади П. Скоропадського.
За Директорії УНР обіймав посаду міністра фінансів в уряді В. Чехівського( 26. XII. 1918— 19.11.1919). У 1919 р. був призначений радником української місії в Італії, а згодом— в Австрії.
У 1922 р. повернувся із еміграції в Україну. Працював на посаді професора Харківського технологічного інституту, керівником науково-технічного сектора Харківського комітету стандартів. Його було заарештовано 1. III. 1931 р. у справі т. зв. Українського національного центру та засуджено до шестирічного ув’ язнення.
Подальша доля невідома.
ДДА РТО С Борис Миколайович( 20. У. 1879, Градизьк Лубенського пов. * ' Полтавської губ.— 19. Х. 1977, США)— громадсько-політичний діяч, учений-економіст, організатор кооперативного руху; член Центральної і Малої Рад, ЦК Селянської спілки, генеральний секретар земельних справ, голова Ради Міністрів УНР( 1919).
Походив зі старого козацького роду. Навчаючись на математичному факультеті Харківського університету, став активним учасником українського національного руху. У 1898— 1899 рр. виявив себе діяльним співробітником харківської студентської громади. За словами її учасника О. Коваленка, завжди « брав на себе відповідальні, часто дуже небезпечні справи ». За політичну діяльність тричі арештовувався й відбував покарання. Член РУП( з 1905 р.— УСДРП).
У 1906— 1910 рр. викладав у гімназіях та на вищих курсах Харкова, але як « неблагонадійний » був позбавлений педагогічної практики. Протягом 1910— 1914 рр. працював, у кооперативних організаціях Волині, Полтавщини та Кубані, до 1917 р.— інспектор кооперації Полтавського губернського земства. Був одним із організаторів кооперативних товариств, головою ради Дніпросоюзу.
122