До складу УЦР обраний на І Всеукраїнському селянському з’ їзді. Член Малої Ради від фракції УСДРП. Входив до складу ЦК Селянської спілки, був заступником голови. 17. VI. 1917 р. Б. Мартоса було призначено генеральним секретарем земельних справ, а 21. VIII. 1917 р., в новому кабінеті В. Винниченка, затверджено товаришем генерального секретаря земельних справ. Один із авторів земельного закону ЦР. Виступаючи під час обговорення земельного законодавства на Восьмих Загальних зборах УЦР, зауважував, що « широке громадянство просто не доросло до соціалізму », « селяни розуміють соціалізм як перенесення майна із панського двору до свого власного ». Підкреслюючи, що проект було підготовлено спільно із земельним комітетом, Б. Мартос, на відміну від членів комітету, які наполягали на скасуванні інституту земельної власності, стояв за скасування тільки приватної власності і за забезпечення прав громадської власності. « Я вважаю,— наголошував він,— що краще було б не касувати власності, а просто передати всі землі земельним комітетам ». На його думку, треба рахуватись із правами власності іноземців. Висловив занепокоєння із приводу скасування власності на землю взагалі. Це означатиме, що « кожний селянин буде брати для себе землі стільки, скільки йому захочеться, посилаючись на те, що земля є всенародна ». Фактично констатуючи, що III Універсал УЦР, скасувавши право приватної власності на землю, спричинився до земельної анархії, Б. Мартос зауважував, що Генеральне секретарство земельних справ рішуче бореться із безладдям. Після палких дискусій УЦР не схвалила законопроект, відклавши його.
У 1917 р. Б. Мартос був головним редактором тижневика УСДРП « Воля ». У 1918 р. очолював управу Українського кооперативного комітету, викладав у Київському комерційному інституті, був одним із засновників Кооперативного інституту в Києві, членом ради директорів Дніпросоюзу. У грудні 1918 р. його було призначено міністром продовольчих справ в уряді В. Чехівського, із 9. IV по 27. VIII. 1919 р. очолював Раду Народних Міністрів УНР і водночас обіймав посаду міністра фінансів.
У 1920 р. емігрував до Німеччини, згодом— до ЧСР. Був одним із організаторів та професором( з 1924 р.) Української господарської академії в Подебрадах, у 1936— 1938 рр.— директор Українського технічно-господарського інституту.
У 1945 р. переїхав до Мюнхена, де став засновником і ректором Української вищої школи економіки( 1945— 1949). Працював в Інституті вивчення СССР,( 1954— 1956 рр.— президент, 1956— 1957 рр.— віце-президент, 1957— 1958 рр.— секретар його вченої ради). З 1958 р. жив у США. Наукові дослідження пов’ язані із теорією кооперативного руху та фінансовою справою, зокрема « Теорія кооперації »( 1924), « Кооперативна ревізія »( 1927) та ін.
ДДАТУШЕВСЬКИЙ Федір Павлович( 21. VI. 1869, Сміла— 21. Х. 1919,
* * Афіни)— громадський діяч, дипломат, публіцист, правник; член Центральної Ради.
Народився в сім’ ї священика. По закінченні Київської духовної семінарії працював учителем в Черкасах, потім у Київській духовній семінарії. З 90-х років брав активну участь в українському визвольному русі, був членом Всеукраїнської
123