У 1930 р. його було заарештовано органами НКВС. Після трьох років ув’ язнення 1933 р. повернувся до Києва. У 1938 р. був заарештований вдруге і розстріляний.
ІХУШНІР Макар Олександрович( псевд.: Якименко, Богуш, Я. Дуб; ■^10. VIII. 1890, Черкаси— 16. XI. 1951, Бельгія)— громадсько-політичний діяч, журналіст; член Центральної і Малої Рад.
Народився в сім’ ї священика. Закінчив гімназію в Черкасах та історичнофілологічний факультет Петроградського університету, під час навчання в якому брав активну участь у студентському та національному русі. Член місцевої громади ТУП. Належав до Українського соціал-демократичного центру. У 1913 р. обраний членом інформаційного бюро і секретарем Головної студентської ради українських студентських громад. Був автором кореспонденцій про українське життя в петербурзьких часописах і дописів про життя українців у Росії в газеті « Рада », співробітничав у газеті « Український студент »( Петербург, 1913— 1914). Після закінчення університету був залишений на кафедрі історії як професорський стипендіат.
У 1917 р. повернувся до Києва. В реорганізованій УПСФ його обрали членом ЦК партії, яку він репрезентував у Центральній і Малій Радах. Співробітник газети « Нова рада »( 1917— 1919). Брав також участь у роботі деяких комісій УЦР, зокрема з підготовки законопроекту про продовольчу справу та ін. Був членом української делегації на З’ їзді поневолених народів Росії в Києві, де виступив з програмною доповіддю про майбутній федеративний устрій Росії. М. Кушнір— помітна постать у роботі Малої Ради. Виступаючи на її засіданні 20.111.1918 р., присвяченому першим роковинам Центральної Ради, М. Кушнір звернув увагу на потребу соціального примирення класів і станів. « На Україні виростає нова сила,— наголошував він,— ця сила— капіталізм, який несе поступ і розвій. Ми мусимо визнати, що ні одна країна не може розвиватися без торгу і промисловості, без буржуазії. Час уже зрозуміти, що відштовхнути буржуазію від керування життям України ніяк неможливо. І Українська Центральна Рада— наш парламент мусить бути так реорганізований, щоб у ньому взяли участь всі міста, земства, буржуазія, селянство, робітництво, соціалістичні партії— всі повинні спільно керувати життям ».
Після гетьманського перевороту продовжував журналістську роботу, публікував статті в газеті « Трибуна »( 1918— 1919). Протягом 1919— 1920 рр. в складі делегації УНР репрезентував Україну на Паризькій мирній конференції. З 1920 р.— на еміграції в Парижі та Відні. Співредактор часопису « Воля »( Відень).
Один із засновників ОУН, 28.1.— З ЛІ. 1929 р.— учасник І Конгресу українських націоналістів у Відні. У 1929— 1938 рр.— член Проводу ОУН, виконував функції головного судді. Очолював Українське пресове бюро в Женеві, яке інформувало світ про завдання національно-визвольної боротьби українського народу та викривало злочини більшовицького й польського окупаційних режимів. Доклав чимало зусиль для створення єдиної політичної організації із метою координації антибільшовицької боротьби усіх поневолених народів. Через втрату зору в 1937 р. змушений був відійти від активної політичної діяльності. Протягом останніх років життя мешкав у Бельгії, де й помер.
113