Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник Diiachi_Ukrainskoi_Tsentralnoi_Rady_Biohrafichnyi_ | Page 10

політичні права, національні меншини — євреї, росіяни, поляки — отримали
національно-персональну автономію. В УНР скасовувалась смертна кара.
Демократичні засади не були спричинені кон’юнктурою моменту, вони, на
думку М. Грушевського, мали скласти підстави Нової України. «Ті демократичні
гасла, які проголошувались нами, не були демагогічними приманами, які тепер
мають бути зняті разом з червоними прапорами, — відзначав він. — Ідеї
національної згоди й гармон ії, які знайшли свій вислів в нашвидку, щоправда,
зложенім і не дуже досконалім національнім законі, — звичайно як в такім новім,
ще не бувалім ділі, — вони теж не були тільки тактичним маневром провідних
українських кругів! Вони повинні ввійти в життя, глибоко залягти в нім як
фундамент, на якім будуватиметься нове життя — і тільки на нім повинно
будуватись».
Цікаве зізнання щодо демократизму Центральної Ради, її провідних діячів
зробив у «Відродженні нації» В. Винниченко: «Ми, всі українські керуючі партії,
були не соціалістами, а тільки демократами, республіканцями й національними
революціонерами». З погляду В. Винниченка, який на час написання зазначеної
праці перейшов на позиції націонал-комунізму, це було великою хибою. З погля­
ду сьогодення, коли суперечку між комунізмом і демократією завершено, зроблене
В. Винниченком застереження набуло зовсім іншого сенсу. Демократія робить
Центральну Раду співзвучною теперішній добі, сучасному моментові.
Аналізуючи місце і роль Центральної Ради в модерній історії України, історик
не має права оминути її численні помилки, прорахунки, невдачі. Замані-
фестувавши домагання українського народу на самостійність України, діячі
Центральної Ради виявились не готовими до реального державного будівництва.
Українська еліта, яка складалася здебільшого з письменників, журналістів,
вчених, студентів, не мала достатнього досвіду та навичок державної роботи.
Більшість її сповідувала народницьку, а не державницьку ідеологію. Для діячів
УЦР влада, держава були швидше засобами, ніж самодостатньою метою. Як і ідея
автономії, народництво домінувало в українській суспільно-політичній думці
XIX — початку XX ст., а державницька ідея перебувала в зародковому стані
внаслідок незрілості української нації. Одначе то не була якась українська
унікальна риса, ті самі вади були властиві іншим «селянським» народам Цент­
ральної та Східної Європи. Центральна Рада виявилася не готовою до боротьби за
власну державу будь-якою ціною і проти такої сили, як більшовики, що тривалий
час перед 1917 р. готувалися до захоплення влади. їхні лідери розробили
відповідну теорію та ідеологію, і в практичній діяльності виявилися добрими
організаторами: підготували і провели повстання у Петрограді, а захопивши
владу, в найближчі дні і тижні завдали серію превентивних ударів по вірогідних
супротивниках, ліквідували опозиційну їм пресу, розігнали Установчі збори,
провадили активну пропаганду громадянської війни зі своїми політичними опонен­
тами, яких оголосили контрреволюційними та буржуазними.
Центральна Рада не здобулася на ефективні контрбільшовицькі заходи, за
винятком запрошення німців в Україну. Прихід чужинецьких військ, хоч і
звільнив Україну від більшовиків, проте підірвав довір’я до УЦР серед незамож­
них верств. Серед заможних довіра була підірвана утопічним соціально-еко-
номічним законодавством Центральної Ради, насамперед спробами розв’язати
аграрну проблему соціалізацією землі та ліквідацією приватної власності на неї.
Загалом діяльність УЦР засвідчила, яким складним, болючим і суперечливим є
процес становлення нової держави, яка при тому діє величезна кількість чинників
та як неточна оцінка котрогось із них може мати непоправні наслідки. Станов­
9