Діячі Української Центральної Ради: Біографічний довідник Diiachi_Ukrainskoi_Tsentralnoi_Rady_Biohrafichnyi_ | Page 11

лення держави не відбувається за такий нетривалий час, який був відведений
історією для діяльності Центральної Ради. І все-таки вона стала вельми повчаль­
ним феноменом у справі українського державотворення.
Сьогодні на історичну спадщину УЦР претендують різні політичні сили, проте
вона не належить якійсь одній політичній течії або двом-трьом партіям соціа­
лістичного гатунку. То велике надбання української історії, з яким насамперед
пов’язуються такі глобальні процеси, як консолідація нації, відродження у
свідомості народу свого державницького покликання, зрештою, відновлення ук­
раїнської державності, надання національній державі гуманних, демократичних
принципів. Саме Центральна Рада ініціювала закріплення за українською мовою
статусу державної, утвердила національний гімн, прапор, герб, грошову одиницю,
обітницю державного службовця.
Історія Української Народної Республіки, як і її Центральної Ради, виявилася
не такою успішною, як би належало. Але відзначимо: поставши в щонай­
складнішій ситуації перед проблемою вибору між політичними принципами і
подальшим існуванням, УЦР обрала принципи і зійшла з політичної арени.
Велике бачиться з відстані. Можливо, сьогодні ми нарешті наближаємося до
об’єктивного розуміння ролі та місця Української Центральної Ради в нашій
сучасній історії. «Ми жили недаремно, наш час не проходив безслідно», — так
лаконічно і дуже скромно визначив історичну місію Центральної Ради її лідер
М. Грушевський.
Із погляду сьогодення роль і значення Центральної Ради бачаться набагато
вагоміше і масштабніше. Саме внаслідок її діяльності світові, європейські новітні
суспільно-політичні цінності були пересаджені до національного грунту, поєднані
з українськими реаліями. Це поєднання не дало швидких і бажаних плодів, проте
не могло не позначитись на подальшому розвитку історії України XX ст.
Створення УСРР було вимушеною поступкою більшовиків українцям. Її було
зроблено не толерантно та добровільно, а під тиском політичних сил, які боронили
українську державність, покликані до дії Центральною Радою. Ідея Української
Народної Республіки активно підтримувалася українською політичною еміграцією
та діаспорою. Вона завжди виступала як одна з альтернатив тоталітарному
совєтському режимові. Отож закономірно, що протягом шести років існування
незалежної Української держави до досвіду УНР та Центральної Ради звертаються
не лише історики, а й політики.
Совєтська історіографія зображала Центральну Раду як контрреволюційну,
буржуазно-націоналістичну інституцію. Майже нічого не говорилося про склад
Центральної Ради. Останніми роками сучасна українська історична наука зробила
чимало важливого, щоб спростувати зловісні совєтські міфи та проголосити
історичну правду. Видано два томи документів Центральної Ради, з’явилися
окремі книги, чимало статей, присвячених історії Української революції, широко
вивчається наукова і суспільно-політична спадщина М. Гру шевського. Одначе й
до сьогодні бракує інформації про кількісний та персональний склад Центральної
Ради. А саме в такій інформації, на нашу думку, належить шукати ключ до
розуміння політики УЦР.
Від моменту створення й до останнього дня існування Центральної Ради в її
середовищі тривали гострі суперечки, відбулися сотні засідань Великої і Малої
10